Ось уже понад 20 років Іван Кассала (на фото) мандрує Україною, пропагує українські ідеї, веде бесіди і дискусії про нашу націю, національні символи, незалежність, про те, хто ми є і звідки походимо...
Цього невисокого, худорлявого чоловіка зі жвавим блиском у все ще молодих очах знає якщо не вся Україна, то жителі багатьох її міст і сіл, особливо на Сході, пасажири дизель-поїздів і автобусів. Ось уже понад 20 років Іван Кассала (на фото) мандрує Україною, пропагує українські ідеї, веде бесіди і дискусії про нашу націю, національні символи, незалежність, про те, хто ми є і звідки походимо. І важко повірити, що кілька днів тому Івану Григоровичу виповнилося 85. Мабуть, на характер і невтомність наклало свій відбиток те, що він народився 7 вересня далекого 1927 року у козацькій сім’ї в селі Міські Млини на Полтавщині, на мальовничих берегах Ворскли
Володимир ЛИС
На його життя випало чимало випробувань. І спроба розкуркулити батька, за якого заступився сам «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. І мандрівка разом із батьками на Кубань, де він ще юним 13-річним вперше дізнався про синьо-жовтий прапор, як не дивно, із знаменитого роману Миколи Островського «Як гартувалася сталь». Батько Григорій Кассала воював на фронті. Сім’я, а з нею і підліток Іван, зазнали гітлерівської окупації. Потім було повернення в Україну, на Харківщину, робота на підприємствах і в артілях, втеча від переслідувань і голоду на Галичину і в Закарпаття у важкому 1947 році. Випадкові зустрічі з українськими повстанцями багато що змінили у психології козацького нащадка. Далі — служба у повітряно-десантних військах, школа, яку закінчив уже переростком із срібною медаллю. І навчання на юридичному факультеті Московського університету імені Михайла Ломоносова (у тому самому, де навчався і майбутній генсек КПРС Михайло Горбачов). Іван Кассала закінчив факультет на кілька років пізніше від Михайла Сергійовича, але, можливо, десь у коридорах шляхи українця з непокірним чубом і колишнього комбайнера із Ставропілля, в жилах якого текла й українська кров, перетиналися. Після університету — робота слідчим і старшим слідчим прокуратури, юрисконсультом і адвокатом. У 1978 році Іван Кассала назавжди пов’язав свою долю з Волинню і десять років працював адвокатом у Камені-Каширському. Як згадує сам, його 1988 року відправили на пенсію за те, що вже у часи перебудови відверто говорив у маленькому провінційному містечку про синьо-жовтий прапор і тризуб. Отож, із січня 1989 року Іван Григорович починає новий етап свого життя — він їздить спочатку по Волині, а потім — по всій Україні. Його можна було бачити на мітингах у Луцьку, Львові, Києві, на Східній Україні — від Донбасу до Одещини і Криму. Виступає, дискутує і поширює демократичну пресу, бо в руках і через плече неодмінно перекинуті сумки з газетами і журналами. У ці роки пережив і трагічну загибель сина, і втрату багатьох соратників по духу. Та не здався, полемізував, виступав на мітингах і писав, писав, писав вірші. Друкувався у «Волині», «Шляху перемоги», «Нації і державі», альманасі «Світязь» та інших виданнях. Зрештою, здійснилася його мрія — вийшло кілька поетичних збірок, а за них і за свою активну громадську роботу він став лауреатом Літературно-мистецької премії імені адмірала Ярослава Окуневського. Не раз думалося — як же нам потрібні такі віддані українській справі, одержимі нею люди. Можна по-різному ставитися до постаті і творчості Івана Кассали, одне незаперечне — він є справжнім патріотом, який своєю самовідданістю багато зробив для утвердження українського слова, українського духу, незалежності України.
