Виявляється, Олексій Лондар, з яким зустрічалась під час популярного проекту «І прийде кохання» на телеканалі «1+1» відома телеведуча Лідія Таран (обоє на фото)...
Виявляється, Олексій Лондар, з яким зустрічалась під час популярного проекту «І прийде кохання» на телеканалі «1+1» відома телеведуча Лідія Таран (обоє на фото), має волинське коріння. Більше того, за допомогою саме своїх земляків-поліщуків він хоче стати народним депутатом України, щоб відстоювати їхні права у парламенті
Анна КАРАСЬ
Хоча народився Олексій у Львові, зараз живе у Києві, себе він вважає корінним волинянином. Адже його тато — уродженець села Видерта, а мама — Краснилівки, що на Камінь-Каширщині. Живучи в одному районі, батьки ніколи не зустрічалися, а от місто Лева не тільки познайомило, а й поєднало їхні долі назавжди. Сьогодні сім’я Лондарів мешкає в столиці, та про рідну Волинь пам’ятає та частенько сюди навідується. Олексію лише 24 роки, але завдяки своїй цілеспрямованості і впевненості він уже чимало підкорив висот й досягнув цілей. Здобув економічну освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Працює в Комітеті з питань бюджету Верховної Ради України та заочно навчається в аспірантурі Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Та цим хлопець не обмежує коло своїх інтересів. Нещодавно Олексій ще й став зіркою екрана. — Упродовж шести місяців ти поєднував роботу, навчання і зйомки в проекті «І прийде кохання». А ще почав готуватися до виборів у Верховну Раду України, на яких мав представляти Українську народну партію на Волині. Сьогодні ти вже як кандидат у депутати ідеш по мажоритарному 23 округу. Поділися секретом із нашими читачами, як тобі вдається скрізь встигати? — Я просто поспішаю жити. Мій робочий день розпочинається о шостій ранку і закінчується о 23 годині. Мені це подобається. Я вже звик до свого насиченого графіка, тому особливих труднощів у мене не виникає. Люди, які бідкаються, що не встигають усе вчасно зробити, просто неправильно розподіляють власний час. Головне — це бажання і справа, яка тобі подобається і надихає. — Мабуть, цією наполегливістю, цілеспрямованістю та впевненістю у собі тобі й вдалося зацікавити зірку телеефіру — Лідію Таран? — Я чітко знаю, чого хочу від життя, тому намагаюся по максимуму себе проявляти, чогось досягати. Коли Ліда запросила мене на перше побачення, то я й гадки не мав, хто вона така. Адже прізвищ ніхто не називав, а по голосу визначити, якщо ти з цією людиною ніколи не спілкувався, взагалі складно. Тому ніяких концепцій у мене не було. Я просто залишався собою. — Місце для зустрічі було вибрано доволі неординарне: затишний трамвайчик, прикрашений гірляндами, який упродовж декількох годин кружляв вуличками Києва. Чия це була ідея? Звідки такі казкові мотиви? — Ідея — моя. Взагалі, генератором задумів виступав я, а знімальна група допомагала втілювати їх у життя. Історія з трамваєм задумувалася дещо іншою. Ми з Лідою повинні були нарвати на галявині десь на Подолі хризантем, які попередньо там планували висадити, але на заваді став дощ, якого не передбачили. Тому квіти довелося просто занести у трамвай. Та загалом все вийшло непогано. — Цим оберемком хризантем, прогулянкою у трамваї тобі вдалося по-справжньому здивувати, заінтригувати і торкнути серце Лідії Таран, а також закохати в себе чималу дівочу телеаудиторію. Вибач за нескромне запитання: але за чиї кошти реалізовувалися твої мрійливі задуми? — За свої власні гроші, хоча і проектом були передбачені певні бюджетні витрати для знімальної групи, наприклад, коли ми летіли в Таїланд. — Ліда старша за тебе на десять років, у неї є донька. Як ти думаєш, чи стало це на заваді вашим стосункам? — У деякій мірі — так. Просто організатори проекту мені сказали, що треба буде піти на побачення з дівчиною. Я не очікував такої великої різниці у віці, не кажучи вже про дитину. Взагалі, за правилами проекту, все трималося у великій таємниці. Ми не знали ні його учасниць, ні своїх суперників. Та після декількох побачень вікова різниця відійшла на задній план. Нам було цікаво спілкуватися, просто разом проводити час. Якщо перед тобою Людина — вік не має значення. — Ще з першого побачення вашу пару, до речі, єдину україномовну на проекті, вважали найромантичнішою. Всі з нетерпінням чекали на кожен наступний випуск, переживали за Ліду та Олексія, коли ваші стосунки стали напружені, і щиро раділи, коли знову були разом. Що, на твою думку, було приводом для непорозуміння між вами? — За цих півроку зйомок багато чого зрозумів, став дорослішим, перестав вірити в деякі речі, та зробив певні висновки для себе. Можливо, в мене занадто виражене «почуття власності», але ж чоловікам ця риса властива. Думаю, той, хто опинився б на моєму місці, теж висловив би своє незадоволення, якби дізнався, що його дівчина паралельно зустрічається ще з кимось. Моя жінка повинна належати тільки мені! — Як ти гадаєш, чому ваші такі теплі стосунки з Лідією Таран закінчилися, так і не встигнувши перерости у щось більше? Що для тебе взагалі означає сім’я? — Ліда звикла все вирішувати самостійно, вона хоче залишатися незалежною, та мало який чоловік погодиться з такою її життєвою позицією. Чоловік повинен забезпечувати сім’ю, а жінка — піклуватися про родинний затишок. Я хочу, щоб у майбутньому вдома на мене завжди чекала кохана людина, яка підтримуватиме мене та розумітиме з півслова. А з Лідою так не вийшло б. У нас різне бачення подружнього життя. Взагалі, сім’я — це святе, це найдорожче, що є у кожної людини. Мої батьки є яскравим прикладом міцної та дружньої сім’ї. Вони багато чого пережили разом. Адже непросто було студентам із поліської глибинки без будь-яких зв’язків вибитися у люди. Та, незважаючи ні на що, їхні почуття залишилися щирими та взаємними. Сподіваюся, що і Ліда, і я знайдемо свою кохану людину, яка нас розумітиме і прийматиме такими, якими ми є. — Чи не шкодуєш, що витратив півроку свого життя на участь у цьому проекті? І чи прийшло таки кохання до тебе? — Ні, не шкодую. Звісно, мені було неприємно в кінці почути що наші дружні почуття з Лідою не переросли в кохання, однак життя не закінчується, просто потрібно вставати і йти далі. Сьогодні моя пристрасть — в моїй вірі та боротьбі. Вірі в те, що без великих капіталів, адміністративного ресурсу та іменитих батьків, маючи молодість та енергію, світлу ідею та команду однодумців, можна пробити стіну байдужості і зневіри своїх земляків, які думають, що нічого у цій країні вже неможливо змінити. Так, це надзвичайно важко, однак у нас, молодих, іншого шляху немає, якщо ми хочемо жити в європейській Україні. Тому кожен день для мене, як маленька війна, яку я обов’язково маю виграти. А щодо кохання, то воно приходить, коли ти його не шукаєш. Можливо стріла Амура влучить у моє серце саме на Волині… — Олексію, але я бажаю, щоб тобі пощастило не лише в політиці, а й в коханні. — Дякую. Усе в наших руках, головах і серці.
