Саме так, виявляється, звичайна людська тінь може мати кольори. І не один чи два, а цілих п’ять. Та перш ніж поведемо мову про останню за числом збірку Анатолія Махонюка «П’ять кольорів тіні», поки що розповімо про...
Володимир ЛИС
Саме так, виявляється, звичайна людська тінь може мати кольори. І не один чи два, а цілих п’ять. Та перш ніж поведемо мову про останню за числом збірку Анатолія Махонюка «П’ять кольорів тіні», поки що розповімо про... Теплі слова на початку осені А їх звучало чимало на вечорі з нагоди 50-ліття нашого поета. Саме нашого, бо на особливих, мовби родинних почуттях до ювіляра, наголошували всі, хто брав слово у затишному, хоч і невеличкому залі, який тут знають як літературну вітальню Володимир-Волинської районної бібліотеки. А теплі слова, і як видно було не лише зі службового обов’язку, казали й керівники району — голова райдержадміністрації Валентин Скуба, його заступник із гуманітарних питань Анатолій Верко, голова районної ради Степан Слащук. І, звичайно, ті, хто Анатолія добре знає, і його, як сказала ведуча вечора, працівниця бібліотеки Тетяна Абаліхіна, вишукане слово. А вітали митці, зокрема, чудові пісні виконало тріо «Мальви» Устилузької школи мистецтва, вітали працівники краєзнавчого музею, громадські діячі, художники, місцеві літератори. Виявляється, творчість поета, який хоч живе у селі Овадне, але вміє сказати так, що чути далеко, аж за межі Волині, тут добре знають. Це підтвердила пані Світлана Ліщук із села Микуличі, яка на конкурсі «Україна має талант» читала саме вірш Анатолія Махонюка, директор Оваднівського ліцею Василь Ролюк, котрий згадав спільні, ще молодечі, літа. Весь хід вечора переконував, що сім’я, про яку відомо не лише на Волині, про яку не раз писала наша газета, не випадково саме така, попри всі негаразди долі (усі четверо — син і три доньки — втратили здатність ходити), бо в ній «мати Надія Стахівна передала дітям талант, працелюбність, сильну волю і любов до життя, а батько — Петро Михайлович — це той місточок, який з’єднує сім’ю із навколишнім світом». Ну і, звичайно, чимало доброго сказано було колегами Анатолія з Волинської письменницької організації, котрі приїхали з Луцька, щоб належно пошанувати ювіляра. Так, Василь Гей згадав про часи далеких уже 80-х років, коли він уперше отримав як керівник літературної студії «Лесин кадуб» вірші від ще зовсім юного поета з Овадного і дав обнадійливу відповідь, з якої почався його тепер такий упевнений поетичний шлях. І, мабуть, Василеві слова з вірша, присвяченого Анатолію Махонюку, добре висловлюють загальний настрій і оцінку творчості ювіляра, і того, як ставляться до нього і колеги по перу, і читачі: Анатолію, твоїй долі я Хай лиш трішки підставив плече, Та лягла твоя творча колія, Наче правда, совість і честь.
Хай же в долі твоїй буде сонячно, Творча колія в даль веде, Слово совістю, слово соняхом Усміхається до людей. Теплі слова-вітання від колективу «Волині», яка неодноразово писала про Анатолія і його талановитих сестер, колег по перу Петра Боярчука, Валентини Штинько, Надії Гуменюк передав автор цих рядків, нагадав про наше творче спілкування, зокрема роботу над однією зі збірок — «Колекціонер календарних листків». Про те, яке незабутнє враження залишило в неї гостювання у Махонюків, мовила поетеса Ніна Горик, привітавши з порою, «коли знаєш майже все, а можеш так багато зробити». Голова обласної організації НСПУ Олег Потурай вручив Почесну грамоту обласної ради, висловив сподівання, що попереду в ювіляра ще ряд премій, у тому числі й Шевченківська, справедливо зауваживши, що «сила духу може більше зробити, як просто сила». А ще Анатолій сказав, що почуває себе справді щасливою людиною, бо має багато друзів. І хоч до хати не пускають, як він сказав, політику і політиків, усе ж виявилося, що приходять і підтримують поета представники різних політичних сил. От і того дня вітали та заявляли про бажання і надалі спонсорувати його творчість колишній керівник культури району, а нині голова районної організації Партії регіонів Тамара Ковальчук і колишній голова районної ради, а тепер помічник-консультант народного депутата України Віктора Олійника, бютівець Андрій Онищук. ХМАРИНКА РАДОСТІ Й СВІТЛОЇ ПЕЧАЛІ Цими словами поета, які прозвучали з уст ведучої, можна охарактеризувати і його власний виступ, звернутий до гостей. У ньому було, власне, чимало афоризмів і поетичних шедеврів. А почав із того, що «день народження — гарна нагода для наших друзів вибачитися перед нами за їхню відсутність у наших буднях», і, додавши, що, на його переконання, у цій залі немає зайвих людей. Він сказав, що йому дуже близькі слова Василя Слапчука: «Я не пам’ятаю — я думаю про вас». І вже від себе: «Коли думаєш, воно уже не відчепиться від тебе. Я колись не думав, що почну писати вірші. Хотів малювати, грати у футбол. В інтернаті, де вчився, вчили чеканці, випалюванню по дереву». І вже зовсім з гумором: «Але треба бути гуцулом, щоб мати терпіння це зробити, щоб узяти пенька, обтесати і вийшла фігурка». Було визнання, що першого вірша написав для людини, яку тоді кохав. Потім перестав писати, а коли його вірний товариш пішов до війська, залишився один і подумав: «І що далі?». Анатолій пам’ятає ту першу відповідь Василя Гея: «Здібності твої —незаперечні. Працюй, удачі тобі». Він і працював, і удача прийшла (найпершою — премія «Надія»), але не сама по собі, а як результат саме наполегливої праці. Від перших поетичних збірок «Благословення», «Дощу мелодія блакитна» до вибухового «Осіннього соняха», який став явищем поезії не лише на Волині, а й в Україні, до наступних — «Колекціонер календарних листків» і «Допоки бачу тінь свою», гарних дитячих книг «Гороскоп для Мурка» та «Казка про Джмелика-мандрівника» (за останньою, до речі, місцеві юні театрали вже поставили виставу). Дуже цікавою була розповідь про те, як народився задум і творилася збірка «П’ять кольорів тіні», котра щойно, буквально напередодні ювілею, вийшла у видавництві «Надстир’я». За словами Анатолія Махонюка, на ідею створити таку книжку його наштовхнула Надія Гуменюк, яка помітила, що у попередніх збірках є в кожній верлібри про тінь і сказала: «Чому б не видати їх окремо?». Та коли зібрав ті «тіньові» вірші, їх виявилося лише сім аркушів на комп’ютері, а це, вирішив він, замало. І однієї прекрасної ночі раптом прийшло натхнення і Анатолій хоч і загинав пальці, щоб не забути думок, таки не витерпів, о четвертій годині ранку розбудив маму і сказав: «Давайте диктофона, бо немає ради». Як згадує з усмішкою, перші ті короткі верлібри на одну тему надиктовував під ковдрою, щоб не розбудити сестру, котра, нарешті, не витримала і запитала, коли він дасть виспатись. Але Анатолій відтоді й сам не спав, доки не народилося аж (ви не повірите) півтори тисячі віршів лише про тінь. Кращі з них і склали потім книжку.
ІЗ ЗБІРКИ «П’ЯТЬ КОЛЬОРІВ ТІНІ»
Ця книга має п’ять розділів із символічними назвами: «Колір долі», «Колір життя», «Колір розлуки», «Колір зламаної гілки», «Колір неба». Вслухайтеся і вчитайтеся в ці короткі поезії
Звертайтесь, Будь ласка, До мене на «ви». Я не один - Я з тінню. *** У мене - Віра. У моєї тіні - Вірність. *** Не заступить Тінь за поріг, Поки я ніг не витру. *** Опущених рук Тінь за мене Не підведе. *** І дід Стасько, І бабця Євдокія Також були рідними Для моєї тіні. Інакше не бігла б вона Зі мною наввипередки По стежці до їхньої хати. *** Впустіть до себе Погрітись мою тінь. Я почекаю за дверима. *** І тіні сняться Сни кольорові. *** У скупого Й тінь голодна. *** Терпи свій біль Як терпить тінь тебе. *** І тінь наша Прописана За адресою Нашою. *** Чужий хліб І для нашої тіні Важка ноша. *** З літами Й тіні важче Йти за нами. *** Скільки разів Хотілось нашій тіні Залишитися там, Звідки ми пішли. *** Хто жебракує душею, В того тінь його З протягнутою рукою. *** Темно Нашій тіні Від нас. *** Де людина, Там і тінь. Де тінь - Там не завше Людина. *** Тільки над прірвою Зрозумієш зв’язок Зі своєю тінню. *** Тим і тінь Нам від Нього, Аби самотньо Не було в дорозі. *** Не гаси сонця Між собою і ближніми - Води у склянці Тінь твоя тобі Не подасть. *** Скільки разів Поривалася Наша тінь Бігти за тими, Хто від нас пішов. *** Пожалійся тіні. Може, хоч вона Тебе пошкодує. *** І тільки Він Перефарбує тінь У інший колір. *** По ту сторону тіні Ми будемо іншими.
