Рішення судів про відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих потерпілим в результаті вчинених злочинів, майже не виконуються...
Рішення судів про відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих потерпілим в результаті вчинених злочинів, майже не виконуються. Їх ігнорують навіть особи, які перебувають на випробувальних термінах. Грошові суми стягнути практично неможливо, хоча у боржників є майно, приховані доходи
Василь Нагорний, юрист
У книзі «Історія запорізьких козаків» Дмитро Яворницький розповідав: «Якщо козак украде в іншого якусь дрібницю, чи то в самій Січі, чи поза нею, а потім буде викритий, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа і тримали звичайно протягом трьох днів, а часом і більше, поки він не сплатить за вкрадену річ». Повз злочинця проходили товариші і били його дубовими палицями. Закінчувалось таке покарання або каліцтвом, або смертю, або відшкодуванням збитків. Щось подібне запропонував вчинити з двома «козаками» інвалід другої групи, мешканець села Котів Ківерцівського району Петро Кононович Поліщук. 20 травня 2011 року Ківерцівський районний суд засудив Володимира Шевчука та Віталія Щеглова за статтею 185 ч.2 КК України. Вони вночі викрали з подвір’я пенсіонера металовироби. У ході розгляду справи підсудні, які ніде на той час не працювали, клялися, що відшкодують збитки Петру Кононовичу. Суддя вирішив не відправляти їх до в’язниці, а надав їм для виправлення іспитовий строк. Здавалось би, є шанс реабілітуватися перед односельцем. Потрібно лише влаштуватися на роботу та розрахуватись із потерпілим. А далі живи з чистою совістю. Не діждавшись коштів, обіцяних підсудними, Петро Поліщук звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування збитків, які були завдані злочином. Відповідачі на судове засідання не з’явились. Заочним рішенням з Володимира Шевчука та Віталія Щеглова солідарно стягнуто 6955 гривень матеріальних та моральних збитків. Державна виконавча служба Ківерцівського районного управління юстиції 28 липня 2011 року відкрила провадження про примусове стягнення боргу. Та віз і нині на тому ж місці. Петро Кононович розповів: «Бачив недавно одного з тих боржників. Курить дуже дорогі сигарети. То хіба в нього немає коштів повернути борг?» У відчаї потерпілий приїхав до Луцька, щоб поскаржитись прокурору. Але суворий міліціонер, який чергує на вході в прокуратуру області, забезпечуючи блиск євроремонту службових коридорів від брудного взуття відвідувачів, не впустив його у приміщення. Правоохоронець пояснив, що подібними проблемами прокуратура не займається. Я як юрист і не підозрював, що Закон України «Про міліцію» наділяє чергових міліціонерів повноваженнями «фільтрувати» скаржників та правом встановлювати перелік питань, з якими можна звертатись до прокурора. З проблемою невиплати шкоди, завданої злочином, до редакції звернувся і житель Луцька Ростислав Ярославович Терешко. У жовтні 2009 року Микола Костюковський, керуючи автомобілем «Ніссан» та здійснюючи обгін, зіткнувся із зустрічним транспортним засобом, за кермом якого перебував Ростислав Терешко. Слідчим була порушена кримінальна справа за ст.286 ч.1 КК України (Порушення правил дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження). 18 червня 2010 року Рожищенський районний суд постановив звільнити начальника АЗС №3 підприємства «Лукойл-Україна» Миколу Костюковського від кримінальної відповідальності та передати на поруки трудовому колективу, а кримінальну справу закрити. У судовому засіданні державний обвинувач та потерпілий не заперечували проти такого рішення, оскільки підсудний написав розписку, що за місяць — два відшкодує збитки повністю. Деякий час пан Костюковський ще телефонував до потерпілого, обіцяючи, що з дня на день поверне борг. А потім зник. Ростислав Терешко звернувся до суду з позовом про стягнення збитків. Відповідач декілька разів не з’являвся на судові засідання. Згодом боржник, дізнавшись, що на його майно з метою забезпечення позову накладено арешт, таки прийшов до суду. Він переконав суддю відкласти засідання, бо, мовляв, має намір добровільно відшкодувати збитки потерпілому. Але обіцянки своєї в черговий раз не виконав. 4 липня 2011року суд стягнув з винуватця ДТП 30 000 гривень. Через кілька днів боржник зателефонував і слізно просив не передавати рішення суду на виконання. Ростислав Терешко розповідає: «Костюковський постійно придумував якісь історії. Вмовляв відстрочити виплату боргу ще і ще». Так пройшло півроку. Зрештою, виконавчий лист був переданий для примусового стягнення збитків до державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції. 30 січня 2012 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Через два тижні був накладений арешт на майно боржника. Фактично на цьому виконання рішення суду зупинилось, бо досі жодної копійки потерпілий не отримав. А кошти йому вкрай потрібні: внаслідок аварії Ростислав Терешко переніс чотири операції. У редакції він все ж жартував: «У Луцьку немає вже медичних закладів, де б я не лікувався». Поламані кістки ноги складали в обласній клінічній лікарні. Реабілітацію проходив в поліклініці УМВС України в області. Другу операцію йому зробили в госпіталі інвалідів війни, наступну — в Луцькій міській лікарні. Останню, четверту, операцію провели в обласній клінічній лікарні. Загалом лікування тривало два роки. У жовтні 2011 року йому встановили другу групу інвалідності. То невже Микола Костюковський за час перебування на поруках у трудовому колективі не заробив на посаді начальника жодної копійки, щоб допомогти скривдженій ним людині? Це застаріле поняття «порука», яке ми успадкували з часів Радянського Союзу, якось тепер виглядає недолуго. Тим більше, коли трудовий колектив ще й зобов’язаний проводити заходи виховного характеру з начальником автозаправки. Ростислав Терешко підготував клопотання до Генеральної прокуратури України про внесення подання до касаційної інстанції про перегляд постанови районного суду щодо закриття кримінальної справи стосовно Миколи Костюковського, оскільки вважає, що документи від трудового колективу — фікція. У листі він написав: «Мені не тільки нога болить щодня, яка стала коротшою від іншої на два сантиметри, але й душа. Чому я в 38 років інвалід, а злочинець не несе ні кримінальної, ні матеріальної відповідальності? Вже справа не тільки в грошах. Ніколи не пробачу його брехні. Слава Богу, мене підтримали в тяжку хвилину дружина, рідня, друзі. Не можу зрозуміти одного, чому державний виконавець С. С. Пирога, маючи інформацію про наявність майна у боржника, не може виконати рішення суду протягом дев’яти місяців? Адвокати радять звернутись у прокуратуру із заявою про порушення кримінальної справи щодо умисного невиконання рішення суду…». Якби у нас збереглись такі звичаї, як у козаків, то у державній виконавчій службі не лежали б, як непотрібна макулатура, сотні тисяч невиконаних рішень суду. На майбутнє читачам, що потрапили у подібні неприємні ситуації, можу дати лише одну пораду: не вірте обіцянкам винних у вчиненні злочинів, коли вони знаходяться на лаві підсудних. Нагадаю, що, як правило, вони просять потерпілих звернутись із клопотанням, аби суд їх суворо не карав. І нерідко такі заяви беруться до уваги. Змучений нарзаном герой роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» монтер Мечніков дотримувався принципу, який і вам може стати в пригоді: «Вранці — гроші, ввечері — стільці». Тому, поки вам не відшкодують збитки в повному обсязі, не давайте згоди на випробувальні терміни та закриття кримінальних справ. Якщо підсудний вас обманув — оскаржуйте вироки у вищі судові інстанції.
