Нагода знову побувати на затурцівських шкільних ділянках, що розташувалися поряд із дендрарієм, трапилася лиш тепер...
Два роки тому в рідній школі відбувалася ювілейна зустріч однокласників. Приїхала заздалегідь, і ноги самі понесли мене на… шкільні ділянки. Була дуже подивована, що минуло 40 років, а вони — на тому ж місці. В інших навчальних закладах їх давно уже позбулися, а тут дивували акуратними грядками, на яких розкошували найрізноманітніші, іноді екзотичні рослини і багато квітів, які прикрашали й шкільне подвір’я
Валентина ШТИНЬКО
В однокласниці, яка нині вчителює в Затурцівській середній школі, поцікавилася, хто ж опікується тепер цим зеленим царством, згадавши принагідно нашу вчительку біології Надію Андріївну, яка частенько влаштовувала нам практичні заняття на цих ділянках. Мушу зізнатися, що біологія не була тоді моїм улюбленим предметом, про що тепер гірко шкодую. Довідавшись, що естафету природолюбства підхопила Євгенія Петрівна Марченко, вирішила, що обов’язково з нею познайомлюся. Але нагода знову побувати на затурцівських шкільних ділянках, що розташувалися поряд із дендрарієм, трапилася лиш тепер. За два роки вони трішки зменшилися, але… — Ось тут у нас — колекційна ділянка лікарських рослин: дев’ясил (оман), дев’ясил британський, алтея лікарська, календула, меліса, ехінацея, конвалія, стахіс (заячі вушка).., — із теплотою в голосі розповідає про кожну рослину Євгенія Петрівна, ще й коментуючи, чим вона помічна. — А далі — квіти, багаторічники й однорічні. Насіння і діти приносять, і сама купую, обмінюю… Буває, що якась рослинка особливо припаде дитині до душі: «А можна, я зберу насіння і вдома посаджу?». Отак і відбувається круговорот, головне, щоб діти зацікавилися, бачили, як воно росте, змінюється… А ростуть тут білоцвіт весняний, ломикамінь альпійський, примули, бальзаміни, агератум, рудбекія, волошка королівська, волошка синя, декоративні соняшники, іриси вузьколисті й бородаті, нігела, алісум, портулак, мірабіліс, гіпсофіла, пізньоцвіт осінній і ще десятків два різних квітів. Тут я вперше побачила, що й іпомея (кручений панич) може доволі оригінально виглядати і тоді, коли він не пнеться на підпори, а просто розстелився на грядці. Важливо й те, що школярі на ділянках не просто виполюють бур’ян, а й проводять наукові досліди, спостереження. Ось, наприклад, шестикласниця Катя Вавринюк дослідила, що троянди, обсіяні чорнобривцями, менше хворіють. Корисними сусідами ці чудові квіти є й для капусти. Бо, крім квітів, вирощують тут і овочеві та пряні культури, серед яких і артишок, фізаліс, соя, горох, біб, дині, а також коріандр (кінза), базилік, грибна та огіркова трави, усього понад сто видів рослин. Як зауважила Євгенія Петрівна, діти, ознайомившись із багатоманіттям рослин на практиці, значно легше засвоюють теорію, коли у сьомому класі на уроках ботаніки треба запам’ятати родини, класи, однодольні, дводольні та всякі інші теоретичні премудрості. Юні дослідники співпрацюють із обласним екологічним центром, із Поліською філією інституту грунтознавства та агрохімії ім. О. Соколовського, спілкуються з університетськими науковцями і в результаті виборюють призові місця на обласних конкурсах-захистах наукових робіт Малої Академії наук, природоохоронних акціях та конкурсах на кращу навчально-дослідну ділянку і навіть завойовували перше місце у Всеукраїнському конкурсі, за що були відзначені Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України. У 2008-2009 роках члени екологічної варти школи посадили 12 гектарів лісу. Коли б я взялася переповідати усі екологічні досягнення учнів Євгенії Петрівни, мені б явно забракло цілої газетної сторінки. Адже здобутки учителя-методиста Є. П. Марченко з використання краєзнавчо-прикладного підходу у викладанні біології занесені до обласної картотеки передового педагогічного досвіду, використані у методичному посібнику творчої групи педагогів Волині «Взаємодія учня і вчителя у площині проектної діяльності». Тож саме час поцікавитися: звідки у неї оця любов і до природи, і до педагогіки. — Народилася я у селі Береськ Рожищенського району. Із раннього дитинства перед очима був образ першої вчительки Раїси Ананівни, тож жодного сумніву, ким стану, як виросту, не було, — згадує Євгенія Петрівна. — А природа… Вона — скрізь. Мені завжди було цікаво щось посадити і спостерігати, як воно росте. Мій дідусь працював заготівельником, тож вдома завжди були якісь ящики, баночки, куди запросто можна було щось посадити. А тепер уже онуки везуть бабусі екологічні подарунки. Один привіз жолудів із Дніпропетровська, а другий, аж із Республіки Комі — кедрових горішків і велетенську стрекозу (кузнєчіка), щоб бабуся побачила, які дивовижі там у них живуть, бо тут таких нема. … У 1975 році вона вийшла заміж і переїхала до Затурець, що в Локачинському районі. А вже через кілька років молода вчителька перебрала на себе турботи про шкільні ділянки. Вдень на них треба було дати лад. Увечері — звична вчительська писанина. Зі сміхом пригадує, як одного разу її ненароком зачинили в школі, бо вважали, що там уже нікого нема. А чого варті досліди про вплив біопрепарату «Байкал» на вирощування пшениці. Носила вижаті снопи додому, а там покійна свекруха ціпом молотила, бо сама того робити не вміє. Потім урожай зважували, визначали урожайність у перерахунку на гектар… Тішить жінку і те, що власні діти виросли небайдужими до природи. Донька Людмила, яка живе у Затурцях, дуже любить коней, доглядає за ними. Як і переважна більшість сільських учителів, мають господарку, порають землю, яка віддячує щедрими врожаями. І, звичайно ж, жіноча душа небайдужа до краси, до квітів. Доки слухала Євгенію Петрівну, помітила на ділянці рядочок довгоногих помаранчевих квітів і посміхнулася цим знайомим незнайомцям. Вперше побачила їх цього літа біля корпусу санаторію у Хмільнику, краса їх у променях надвечірнього сонця просто зачарувала. Навіть привезла додому трішки насіння. Але як звати цих помаранчевих красенів не знала, тож запитала про них учительку. — Це космея сірчиста, кілька років тому ми привезли її із Києва, з Ботанічного саду, куди їздили на екскурсію як переможці одного із екологічних конкурсів. Відтоді ця квітка розійшлася по Волині, бо насіння просили й учасники семінару, і діти додому брали. Прощаючись, я запросила Євгенію Петрівну до себе у гості. Дуже хочу, щоб деякі рослини із мого квітника оселилися тут, на шкільній ділянці моєї рідної Затурцівської школи, яка тепер носить ім’я В’ячеслава Липинського.
На фото: Євгенія Петрівна Марченко на шкільних ділянках.
