Перебуваючи цими днями у відрядженні в Турійському районі, не могла оминути Купичева, а там — гостинної оселі Юлії Тимофіївни Купчинської...
Перебуваючи цими днями у відрядженні в Турійському районі, не могла оминути Купичева, а там — гостинної оселі Юлії Тимофіївни Купчинської, колишньої вчительки, а нині — пенсіонерки із великим стажем і героїні моєї публікації дворічної давності
Тоді вона мене вразила не лише розкішними жоржинами, виплеканими її руками біля хати, а й людською добротою, великою душею, де, окрім любові до квітів, уміщаються світла пам’ять про чоловіка, турбота про синів та внуків, які живуть не з нею, щира зацікавленість долею колишніх учнів рідної Купичівської школи, якій віддала стільки років життя. Ця зацікавленість вилилась у книгу «Наша рідна школа», яка налічує понад 500 сторінок! І нині Юлія Тимофіївна вся у клопотах. Недавній дощ із вітром, що прошумів над Купичевом, завдав шкоди її жоржинам. А вони саме у розповні цвітіння, краси неймовірної. З’явилися й нові сорти. — Ех, коли б не роки, поїхала б я в Іваничі, до того чоловіка, про якого ви писали, може б, обмінялися яким сортом, але ж роки, здоров’я підводить, — скрушно зітхає жінка. — Мабуть, доведеться згортати своє жоржинове господарство. А вже по хвилі додає: — Дуже люблю викопувати жоржини, готувати їх до зимового сну… Слухаю її й дивуюся: як можна любити таку марудну роботу? Не раз чула від молодших і здоровіших квітникарів, що жоржини хоч і красиві, але не вирощують їх, бо дуже вже багато з ними клопотів. А плеканці Юлії Тимофіївни наче відчувають її любов і відповідають таким пишним цвітом! От ми із колегами, які побували разом зі мною у Купичеві, й вирішили висунути її «жоржиновий сад» на конкурс «Краща квіткова садиба», підсумки якого підіб’ємо у кінці року.
