Про законодавчі ініціативи, у разі обрання депутатом Верховної Ради, розповідає кандидат у народні депутати у 20-му мажоритарному округу Сергій МАРТИНЯК (на фото)...
Вибори до Верховної Ради наближаються, тож люди дедалі більше цікавляться політикою. Думаємо, виборцям буде цікаво дізнатися не тільки про те, що зробив той чи інший кандидат, але й про наміри щодо майбутньої роботи в парламенті. Власне задля цього ми їх і обиратимемо. Про законодавчі ініціативи, у разі обрання депутатом Верховної Ради, розповідає кандидат у народні депутати у 20-му мажоритарному округу Сергій МАРТИНЯК (на фото).
Іван ДЕНИСЮК
-Чому бізнесмен Мартиняк йде на вибори? — Я самодостатня людина і вже реалізував себе як бізнесмен. Хочу зробити щось для людей, серед яких виріс. Я заснував фонд «Європейський вектор», який провів масштабну роботу, ми допомогли багатьом людям. Головним пріоритетом роботи нашого фонду є системність і перспектива. Але тих, хто потребує допомоги, дуже багато. Навіть всіх моїх грошей не вистачить, щоб допомогти усім. Пам’ятаєте, як у Біблії, Ісус дав жебракам не монету, а рибацьку сіть, щоби вони могли заробляти. Дуже мудра притча. Я йду до влади, аби зробити системні зміни, які перетворять українців із жебраків на середній клас. Статус бізнесмена, навіть успішного, не дає можливості робити ці зміни в глобальному масштабі. — Яка політична ідеологія вам найближча? — Я не прихильник конкретної ідеології. В Україні партії, які себе називають лівими, співпрацюють з великим капіталом, а праві партії ініціюють прийняття лівих законопроектів. Це все дуже умовно. Назва благодійного фонду «Європейський вектор» говорить про те, що я прихильник західної моделі розвитку суспільства. Вважаю, що нам треба рухатися тим шляхом, яким до нас вже успішно пройшли наші найближчі сусіди Польща, Чехія. Я не вірю, коли кажуть, що українці приречені бідувати. Серед тисяч волинян, які їздили на чорну роботу до Європи, чимало людей знайшли в собі сили почати там бізнес. Чому не можна реалізуватися в Україні? Початкові умови різні. Моя ідеологія — європейський вектор. Хочу зробити Європу в Україні, насамперед – на Волині. — Які конкретні законодавчі ініціативи ви плануєте реалізувати у парламенті? — У Верховній Раді займатимусь справами, в яких компетентний. Мої законодавчі ініціативи в першу чергу будуть спрямовані на подолання основної проблеми, яка сьогодні є на селі — безробіття. Нам потрібно запровадити ефективне управління територіальною громадою. Зокрема, у складі сучасної сільської ради, де є голова, бухгалтер, землевпорядник, не вистачає посади менеджера, який би займався економічними проблемами села. Так, у селі можна було б дуже ефективно використовувати присадибні ділянки, але потрібно заздалегідь думати про ринки збуту. Тобто, картоплю треба продавати не восени, а ще взимку, перед тим, як її посадити. Друга законодавча ініціатива також буде спрямована на подолання безробіття у сільських територіях — це закон, який зобов’яже переробні підприємства створювати власні сировинні бази на селі. Суть закону: якщо ти переробляєш сировину, то повинен її вирощувати самостійно, а не купувати за кордоном. Це дасть змогу створити робочі місця. Агрохолдинги, які орендують землю, повинні будувати тваринні ферми з розрахунку: на тисячу гектарів орендованих угідь має бути ферма на 500-1000 голів ВРХ або на 5 тисяч свиней. В Україні було завжди так, що будь-яке господарство розвивало тваринництво і рослинництво в комплексі. На сьогодні ж більшість агрокомпаній тільки вирощують зернові, бо це набагато легше. Але ж ферма — це 25-30 робочих місць. В Україні є господарства, що обробляють 10-30 тисяч гектарів землі і більше, але не мають жодної ферми. Порахуйте, скільки робочих місць можна створити! Крім того, такий підхід дозволить відмовитися від величезного імпорту продуктів в Україну. Наша держава має настільки потужний потенціал агроекономічного розвитку, що сама може експортувати свинину і молочні продукти. Наприклад, ще 15 років тому ми імпортували дуже багато курячого м’яса. Зараз Україна є експортером курятини на світовий ринок. Головне — правильний і системний підхід. Лобіюватиму впровадження статті закону, згідно з якою в робочий стаж враховуватиметься період, коли людина ефективно займається веденням господарства на своїй присадибній ділянці. Треба, щоб людині його зараховували не в соціальну (тобто мінімальну) пенсію, а у виробничу. Також працюватиму над тим, щоб підприємства, які орендують земельні паї, сплачували 1 відсоток від нормативної грошової оцінки землі у бюджети сільських рад для потреб громад. Це дозволить покращити ситуацію на селі, тому що це — додатковий (і не малий) капітал, який прийде в місцеві бюджети. — Хто з політичних гравців може бути вашим союзником у Верховній Раді нового скликання? — Деякі політологи прогнозують, що у новому парламенті буде близько ста позапартійних депутатів. В основному — це успішні господарники, які чогось досягнули в житті. Думаю, що власний досвід допоможе ухвалювати насправді потрібні рішення. Це люди, які йдуть у Верховну Раду не для того, щоб ділити бюджет і роздавати гроші, а щоб дати можливість людям їх заробляти самостійно. Говорити детальніше, кого я можу бачити союзниками, можна буде тільки після того, як буде обрана нова Верховна Рада. — Вам закидають, що ви провладний кандидат? Це правда? Як ви це можете прокоментувати? — Я думаю, що політичні симпатії треба проявити, голосуючи за партії, для яких законом передбачено 225 мандатів. А решту 225 депутатів треба вибирати, зважаючи на особистісний потенціал кандидатів, на їх здобутки. Два роки тому, балотуючись до обласної ради, я мав можливість бути включеним до не одного списку. Мене з радістю прийняли б у свої лави як провладні, так і опозиційні партії. Однак я власними силами здобув довіру і підтримку громади. Випробовуватиму на міцність свої сили і тепер. Тим більше, що представник влади на моєму округу вже є. Задумайтеся, кому вигідно говорити, що я провладний кандидат. Я у владі не працював жодного дня у своєму житті. А багато моїх опонентів працювали в уряді Азарова, причому до самісіньких виборів. Думаю, що, закидаючи такі речі в мою адресу, конкуренти відволікають увагу від себе. Але факти говорять інше. Я ж не є членом жодної партії. — Чи вважаєте ви депутатські пільги необхідністю? Чому? — Вважаю, що для депутатів мають бути передбачені не пільги, а грошові витрати, пов’язані з виконанням їхніх функцій. Наприклад, державі обійшлося б дешевше проживання депутатів у відомчих квартирах, а не в готелі «Київ». Взагалі, пільги — це залишок минулого, коли ними винагороджували еліту. Згадайте, що можливість замовити костюм у закритому ательє чи отримати путівку в Крим, багато важила для радянської людини. Сьогодні це не потрібно. Більшість депутатів — небідні люди, які до того ж отримують чималу зарплатню. Тому мені незрозуміло, навіщо державним коштом утримувати дорогі санаторії, клініки. Особисто мені безкоштовний проїзд або телефон не потрібні. Я не збираюсь користуватися депутатськими пільгами, а якщо голосуватимуть за їх скасування — натисну кнопку «за». — Як ви ставитеся до кандидатів, котрі «голі-босі»? — Я б заборонив безробітним іти в парламент. Адже є реєстраційний внесок — 13 тисяч гривень. Як може балотуватися той, хто не заробив ці гроші? Це мають бути власні кошти. Кожен із кандидатів, на мою думку, має бути належним чином забезпечений матеріально, щоб у разі обрання не спокуситись на різного роду обіцянки та подачки. Окрім того, якщо людина не здатна нічого зробити для себе, для своєї сім’ї — що вона зробить для інших? Депутат повинен думати не лише про те, як витратити гроші з держбюджету, а як його наповнити. — Чи готові ви до фізичного протистояння у сесійній залі? Адже там дуже часто б’ються. — Я не прихильник насильства і вважаю, що Верховна Рада — не місце для бійки, для цього є ринг або татамі. Бійки та блокування не дають можливості приймати важливі законопроекти та ганьблять нас перед усім світом. І хоча постійно займаюся фізкультурою —щодня бігаю, роблю зарядку і тримаю себе в чудовій формі — я противник будь-яких фізичних розправ у сесійній залі. У Верховній Раді повинні змагатися ідеї та інтелект.
