Досі вважала і вважаю, що вивести новий сорт квітів — це своєрідний подвиг. Тут потрібні не тільки знання, а й безмежне терпіння, час, якщо хочете — здоровий фанатизм...
Досі вважала і вважаю, що вивести новий сорт квітів — це своєрідний подвиг. Тут потрібні не тільки знання, а й безмежне терпіння, час, якщо хочете — здоровий фанатизм. Мене такими якостями природа не наділила. Тому була приємно вражена і здивована, коли ще торік зателефонувала Галина Кирилівна Усійчук із Милуш і сказала, що їй вдалося вивести новий сорт хризантем, який вона назвала «Наречена гетьманича», використавши назву моєї художньо-документальної повісті, яку вона саме прочитала
Валентина ШТИНЬКО
Звісно ж, мені дуже хотілося побачити «Наречену гетьманича» у всій красі, але тоді якось не склалося. І лише цієї осені я вибралася у Милуші. Розкішна квітка й кольором, і формою, і справді чимось нагадувала мою героїню. А поруч із нею я мала щастя милуватися «Золотим руном» і «Рожевим міражем», «Місячною сонатою» і «Палітрою Реріха», «Жар-птицею», «Принцесою Діаною», «Калиновим гроном» і «Малиновим дзвоном». А ще тут квітнули «Капітошка», «Пектораль», «Милушанка», «Сумна мелодія», «Гаяне» і десятки інших сортів. І я зрозуміла, що потрібно бути не лише селекціонером, а й поетом у душі, щоб давати цим квітам такі вигадливі, а головне — точні назви. А ще — дуже любити цей світ і не переставати дивуватися найменшій пелюстині, найтоншому відтінку барви. Я не знаю, як це виходить у Галини Кирилівни. Якось вона зізналася: «Я в душі — дитина. Я тільки зовнішньо змінилася за невблаганними законами природи. А в душі залишилася дитиною. Усе мені подобається. Усьому дивуюся і радію». Залишайтеся ж такою і надалі, адже ваше душевне тепло потрібне і квітам, і людям.
