«СОВЄТСЬКИЙ ВОКАЛ А-ЛЯ ТАЇСІЯ ПОВАЛІЙ ПРИРЕЧЕНИЙ, ЯК «ТИТАНІК»

3 листопада в Луцьку відбувся обласний відбір на ХІІІ Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Відбіркові етапи проходять в усіх обласних центрах країни. Учасники виступають у жанрі рокової, фольклорної, акустичної, танцювальної та авторської музики. Співають три пісні українською мовою. Фінал конкурсу запланований на літо 2013 року


Ярослава ТИМОЩУК


-Я на колесах живу, іноді прокидаюся і думаю, де я, — усміхається виконавчий директор конкурсу й очільник відбіркового журі Мирослав Мельник. — «Червона рута» суттєво відрізняється від інших фестивалів — йде до музикантів, а не вони до нього. Ми створюємо максимальні умови, бо самі приїздимо у кожен обласний центр. Те, що пов’язане з національним, мусить мати преференції. Їх повинна забезпечувати держава, але її політика не є продуманою. Сюди приїздять різні кіркорови, пугачови, ніколаєви, а концертно–гастрольна діяльність українських виконавців відсутня. «Червона рута» — єдиний в Україні фестиваль, який об’єднує всі жанри масової музики. Україномовність — один із головних критеріїв конкурсу. Але недостатньо одягнути шаровари і вишиванку, зіграти на сопілці і вважати себе українцем. Національна визначеність у музиці — це наявність музичної тканини і вміння її проаналізувати. Також має значення манера виконання, регіональні темброві характеристики, звернення до українських класиків або цікава обробка фольклору. Виконавець повинен мати оригінальне творче обличчя, авторський світогляд, потяг до експериментів, вміти використовувати досягнення зарубіжної масової музики. Думаю, що ніхто з молодих лучан у навушниках не слухає Кіркорова чи Білоножка. Попри це, наша естрада — це ретро. Завдання конкурсу — осучаснити її, зробити конкурентоздатною.
Для участі у першому етапі відбору — фольклорному — зареєструвалося 16 волинян. Шацький аматорський колектив «Молодички» розігрує на сцені весільне дійство. Ставлять на стіл пляшку, закуску.
— Оце найцікавіше, — коментує пан Мирослав. — Обов’язково всюди весілля ставлять. Минулого року на відборі в Тернополі учасники наливали собі з пляшки на сцені. Ми думали, що там вода. У перерві нас почастували — а то самогон шістдесятиградусний. Журі добре в голову вдарило, а виконавцям — хоч би що.
На сцену виходить дует «Мотанка» під керівництвом Алли Опейди. Дівчата співають глибокими, добре поставленими голосами.
— Нефіксований ритм народних пісень — одна з ознак давності й автентичності. Так співали наші предки ще тисячу років тому, — пояснює Мирослав Мельник. — Як людина не може постійно ходити з однаковою швидкістю, так артист не може співати монотонно. Заданий емоційний темпоритм дратує страшенно. А людям цього не можна пояснити. Фіксований ритм — це спадок совка. У сільських совєтських клубах вбивали фольклор: навчали академізму, штучному пафосу, впроваджували «баянщину» і «ресторанщину». Та й тепер телебачення показує таких собі дурників, що скачуть по сцені і співають про свиней. А тим часом такі пласти культури пропадають, філософія народної творчості примітивізується…
— Ми шість пісень записали, відеокліп знімаємо. Могли б швидше розвиватися, але, окрім музики, є ще робота, — чую голос позаду себе.
Розмовляють двоє юнаків: чорнявий — з гітарою у руках, русявий — із сережкою–зірочкою у вусі. Хлопці представляють групу «Ріплей». Влітку колектив здобув гран-прі рок-фестивалю «Тарас Бульба». Запитую, чи сприяла їм ця нагорода у творчому розвитку.
— Аякже, — радісно киває головою хлопець із зіркою у вусі. — Раніше за просто так співали, а тепер можемо за виступ бабло косити.
У категорії популярної музики змагається найбільше учасників. Переважно це дівчата, схожі одна на одну: вбрані у короткі сукні, розшиті сріблястими чи золотистими пайєтками. Каріна, 15–річна блондинка, одягнута в довге голубе плаття із плямистими леопардовими вставками. Каже, що хоче бути схожою на Крістіну Агілеру. Ще одна учасниця вбрана в довгу коричневу сукню із розшитим пір’ям корсетом і пишним низом. На сцені дівчата відтворюють завчені рухи, видно, перейняті у кумирів: елегантно розмахують руками, сварять публіку пальчиком, енергійно пересмикують плечима.
— Набір виражальних засобів у всіх однаковий. Не збуджує. Неможливо зрозуміти з їхньої інтонації, чого вони хочуть від свого ліричного героя, — оцінює директор старання дівчат.
Зупиняє кожній фонограми і просить продовжувати виконання без музичного супроводу. Каже, так легко зрозуміти, наскільки артист думає про те, що співає.
Мирослав просить дівчину на сцені заспівати фрагмент пісні іноземною мовою.
— А можна російською? — запитує учасниця після паузи.
— Ну як ви можете порівнювати розвалений «Запорожець» із новеньким «Лексусом»? — відповідає директор.
— Та–ра–ра–та–ра–ра, — наспівує Мирослав Мельник слідом за конкурсанткою. — Поставив вокальний керівник дитині голос, але занадто академічний. Ним вона тепер і веселі, і сумні пісні на один мотив співатиме. Порівнює манеру виконання зі співом Таїсії Повалій.
— Зрозумійте, такий вокал уже віджив своє. Ви ж це на дискотеках чи в своїх плеєрах не слухаєте. Совєтський вокал а-ля Таїсія Повалій приречений на забуття, його доля — затонути, як «Титанік», — каже голова журі.
— Доводиться вислухати багатьох, щоб знайти 10 відсотків таланту, — зітхаючи, зізнається Мирослав Мельник.
Переможцями першого етапу фестивалю «Червона рута» стали луцький колектив «Віскула» та «Етнаterra» з Володимира–Волинського. До резервного списку поп–виконавців потрапили 14 учасників. У резерв «рок–музикантів» оголосили «Ріплей», а одним із «резервістів» у жанрі «Інша музика» став колектив «Sound of the Rain», обидва — з Луцька.

ДОВІДКА «ВОЛИНІ»:

Фестиваль «Червона рута» вперше відбувся 1989 року у Чернівцях. Його лауреатами стали «Брати Гадюкіни», «ВВ», Марічка Бурмака, «Кому вниз». Пізніше фестиваль відкрив гурти «Сестри Тельнюк», «Скрябін», «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Крихітка Цахес», «ТНМК», співачку Руслану, Ані Лорак… Конкурсний вік учасників — до 36 років. Обов’язкова умова — виконання пісень українською мовою. Цього року у конкурсі беруть участь близько 3 000 виконавців


На фото: Дует бандуристів «Родинне джерельце» з Луцька.