«Ви зарано приїхали! Бо через місяць-другий маю ставити нову вітроелектростанцію», — такими словами зустрів нас Іван Тусюк із села Краска Ратнівського району...
«Ви зарано приїхали! Бо через місяць-другий маю ставити нову вітроелектростанцію», — такими словами зустрів нас Іван Тусюк із села Краска Ратнівського району. Про поліського майстра, який самотужки зробив трактора, чимало сільськогосподарського реманенту та вітрову електростанцію, ми вже неодноразово писали. Іван Якович цілком заслужено став одним із переможців акції «Самородки із народу», коли редакція нашої газети обрала десятку найкращих, найцікавіших людей, чиї здобутки варті уваги суспільства
Сергій НАУМУК
СПОРУДИВ НА ПОДВІР’Ї… ЕЛЕКТРОСТАНЦІЮ Дізнавшись про перемогу в акції «Волині», пан Іван не йняв віри і все повторював: «А що то ви таке, хлопці, задумали?» А коли я вручив відзнаки та грошову премію, то й зовсім розгубився. Фотографую нашого переможця і звертаю увагу на розкішні ромашки, намальовані на стіні. «То все внуки», — пояснює дружина Івана Яковича Ніна Андріївна. За час, що минув від нашої першої зустрічі, майстер Тусюк встиг ще чимало чого зробити. Ми писали про вітрову електростанцію, що постачає світло в будинок. Проте зараз вишка вже з іншого боку будинку. «Крилами», які ловлять вітер, слугують половинки пластмасових бочок. Нині все заблоковане, бо господар задумав ще більше вдосконалити вітрову електростанцію. Як саме? Іван Якович мовчки веде в майстерню, звідки дістає півтораметрове крило. «Купив, — каже, — зовсім недавно. Тепер можна буде розраховувати на більшу швидкість лопастей, а значить і на більшу потужність. Розраховую, що матиму до трьох кіловатів». Такої потужності електростанції вистачить і на освітлення, і на телевізор та холодильник. Вкотре озираюся: навколо обійстя високі дерева. Як тут зловити вітер? Це ж не пагорб і не степ. Проте поліському майстрові таке завдання виявилося під силу. Місце, де навіть у нібито затишку завжди дме вітер, Іван Тусюк називає «розою вітрів». Колишню саморобну молотарку він переробив на комбайн. Щоправда, цього року лише випробував його. І все це власноруч. Починаючи від ідеї і до повного втілення. Жодних креслень майстер не робить: усе задумане тримає в голові. Можна багато розповідати про технічні новації Тусюка. Із самого початку розповідь про нього задумувалася як про одного з переможців акції «Самородки із народу», який подивував своїм умінням власноруч робити саме необхідну сільськогосподарську техніку. Та сталося трохи інакше…
«ЛІКУЄ ВСЕ, ЩО РОСТЕ У НАС ПІД НОГАМИ» Ще під час першої зустрічі Іван Якович розповів, що виготовляв цілющу мазь, якою лікував екзему. Та цю тему ми якось не розвивали. І, як з’ясувалося, дарма. Адже наш майстер виявився ще й справжнім травознаєм. «Я кажу: «Хіба ти, Йване, вже все на світі хочеш переробити?» — посміхається його дружина. — То ж не може одна людина з усім справлятися». Іван Якович і сам зізнається, що за повсякденними клопотами насправді мало має часу, аби збирати трави. Проте травознаєм його можна назвати з повним правом. «Колись я їздив до знайомих у Почаїв, — розповідає чоловік. — У них була книжка про лікарські рослини видання 1862 року. Там було чимало інформації, малюнки кожної рослини. Я звідти багато чого почерпнув». Саме з Почаєва Іван Тусюк привіз лікарську рослину балабан. Каже, що він чомусь погано приживається на бідній поліській землі. Хоча господар вже й глиною підсипав рослину, аби наблизити до умов, де балабан ріс спочатку. Це одна з народних назв калгану. У ботанічній літературі відомий під назвою перстач прямостоячий. Хоча травознай Тусюк переконаний, що насправді калган і балабан — це різні рослини. Зізнатися чесно, я таки не зовсім повірив співрозмовнику. Вдома переглянув в Інтернеті зображення калгану і був вражений. Таки справді калган виглядає зовсім інакше, аніж рослина, яку я бачив на обійсті Тусюків! Балабан, на думку мого співрозмовника, допомагає від багатьох хвороб. Головне — вміти ним користуватися. Сам щодня вживає настоянку коренів балабану на кагорі. Почастував цим чудодійним напоєм і мене. Рідина брунатно-чорного кольору мала приємний смак вина і ледь вловимий специфічний запах. За словами Івана Тусюка, настій зміцнює імунітет. Зачепивши тему лікувальних трав, Іван Якович розповів багато цікавого. Каже, що дізнався чимало старих, ще дідівських рецептів від різних хвороб. «На жаль, молодь нині не цікавиться таким, — скрушно зітхає. — А ці рецепти були нескладні, але помічні. Треба вміти лікуватись усім, що росте у нас під ногами. Але для цього треба багато знати, яку траву і коли вживати, як правильно приготувати ліки. Тоді буде толк». Іван Якович повідав, як вилікував рану на нозі у родича, який хворів цукровим діабетом. Каже, тому чоловікові жодні аптечні мазі не допомагали, бо при діабеті рани вельми погано заживають. Тусюк зварив мазь, і хворий, приклавши її кілька разів, загоїв рану. І це тільки один із випадків. Тому й не дивно, що чоловік виготовляє лікарські настої для одного костоправа, який чи не щодня має справу з переломами. Ось так несподівано я дізнався про ще один бік діяльності Івана Тусюка, який чим не цікавиться, то грунтовно. Справжній тобі самородок із народу.
На фото: Іван Тусюк був приємно подивований нагородою від «Волині-нової».
