«Добрий день всій редакції газети «Волинь»! У першу чергу, щиро дякую за змістовну і цікаву газету. А ведучій рубрики «Любить! Не любить» — за публікацію різних життєвих історій, за сторінку для душі...
«Добрий день всій редакції газети «Волинь»! У першу чергу, щиро дякую за змістовну і цікаву газету. А ведучій рубрики «Любить! Не любить» — за публікацію різних життєвих історій, за сторінку для душі. Колись, як я був молодий, то любив віршувати. Кожної вільної хвилини щось римував. Проте життя склалося так, що щоденні турботи витіснили романтику, і, як я собі подумав, назавжди. Все було тихо і спокійно, допоки я не зустрів людину, яка змогла розбудити моє серце і оголити струни душі. Я знову почав писати вірші. Один з них адресований Н. П. — тій, що розбудила моє серце». Такий лист ми одержали від нашого читача, прізвище якого з етичних міркувань не називаємо. А ось його вірш «Запізніле кохання» друкуємо. В ньому, може, не все витримано, відповідно до вимог поетичної образності і високого стилю, але є стовідсоткова щирість…
Зачаруй ти цю ніч, Забери всю до дна, без останку. Щоб ми разом удвох віч-на-віч Залишились до самого ранку…
А навколо рясний зорепад, Вітер листя кружляє у танці. Нам немає дороги вперед і назад, Ми для Вічності — грішні коханці.
Зачекай, до світанку ще мить — Збережемо її на прощання. Щоб до дна з гіркотою допить Запізніле, осіннє кохання…
