Юні наші краяни — переможці ІІІ етапу Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, які взяли участь у ІV етапі (він відбувся 24 січня в Луцькій гімназії № 4), мали змогу не тільки виявити мовну освіченість на письмі, а й продемонструвати журі своє вміння дискутувати на тематичній конференції...
Юні наші краяни — переможці ІІІ етапу Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, які взяли участь у ІV етапі (він відбувся 24 січня в Луцькій гімназії № 4), мали змогу не тільки виявити мовну освіченість на письмі, а й продемонструвати журі своє вміння дискутувати на тематичній конференції (“Дороги, які ми обираємо”, 9 кл.), виступити на диспуті (“Дружба на все життя чи ні?”, 10 кл.), взяти участь у дебатах (“Яким я уявляю майбутнє України?”, 11 кл.). І саме усна форма конкурсу дала можливість відчути, мовби на дотик, тепло юних душ, народжене і щирою любов’ю до слова, і відчуттям свого родового коріння, і почуттям відповідальності й тривоги за долю власну і долю народу. Приємно було слухати Андрія Апостола з Ковеля (ЗОШ № 1), Аню Усик з Луцька (гімназія № 14), Іванну Соловей з Камінь-Каширського району (с. Підцир’я), Олю Ковальчук з Чарукова Луцького району та й інших. Здавалося, перед нами, членами журі,— не діти, не школярі, а молоді науковці, люди, готові відстояти свої переконання і принципи не лише в словесних баталіях, а й у змаганні з життєвими труднощами. Чому з такою осторогою, недовірою, а то й одвертим спротивом зустріла змалоросійщена частина нашого суспільства мовне змагання, запропоноване видатним українцем П. Яциком? Не просто тому, що він з-за меж України “втер носа” нашим нуворишам, продемонструвавши справжню шляхетність і благодійність заради нації. Конкурс ще раз явив цілому світові дивовижну стійкість українського роду проти імперського насильства над його мовою і проти дикого, фактично неконтрольованого нині в Україні розгулу російськомовних та ще й багато в чому антиукраїнських засобів масової інформації. Ні, не вдасться “ненашому” радіо, ненашим “вєдомстям” і “тєлєграфам” обернути нас на малоросів. Бо маємо нездоланний для ворогів нації запас міцності в особі Тараса Шевченка, і маємо мільйони юних оборонців рідного слова, якими можна вважати учасників конкурсу імені Яцика. У 2002-ому, наприклад, їх було більше 5 мільйонів. Слово до слова — не просто мова, а звукове відображення душі людини, її сутності, це, врешті-решт, голос роду й народу. Йдеться, звісно, про слово, до якого не пристає пліснява вуличної вульгарщини й нецензурщини, якою, мов брудом, обкидають перехожих на вулицях Луцька молоді (і не лише молоді) люди. Хочеться вірити, що учасники міжнародного мовного змагання імені видатного українця вже виробили в собі імунітет проти словесного бруду й антиукраїнської облуди і зуміють довести свою вірність рідній мові гідністю вчинків, успіхом життя. Організацію й успішне проведення конкурсу на Волині забезпечили управління освіти (А. М. Луцюк, Л. В. Плахотна), Інститут післядипломної педагогічної освіти (О. П. Тирак, О. О. Сова), Ковельська загальноосвітня школа № 3 (Г. І. Власюк), Луцька гімназія № 4 (О. А. Мишковець). Та найголовніше — порадіймо за переможців — нововолинців Софію й Богдана Півницьких і Галину Глодзь, Софію Федонюк (с. Полапи Любомльського району), Світлану Чигрин (с. Верба Володимир-Волинського району), Ольгу Петрик (Любешів), Володимира Панасюка (с. Седлище Любешівського району), Олену Тимошенко (Луцьк, гімназія № 18), Ганну Усик (Луцьк, гімназія № 14). Це, так би мовити, абсолютні переможці, ті, що зайняли у своїх класах перші місця. Василь ГЕЙ, голова журі обласного етапу Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
