У Державному історичному музеї (ДІМ), що на Красній площі в Москві, висить величезна вивіска: «Выставка «Переяславская Рада. К 350-летию вхождения Левобережной Украины в состав Российского государства». Як бачимо, мова навіть не про возз’єднання, а про «вхождение в состав»...
У Державному історичному музеї (ДІМ), що на Красній площі в Москві, висить величезна вивіска: «Выставка «Переяславская Рада. К 350-летию вхождения Левобережной Украины в состав Российского государства». Як бачимо, мова навіть не про возз’єднання, а про «вхождение в состав». І це не просто погляд окремих російських вчених, а державна позиція, адже серед організаторів виставки також Російський державний архів древніх актів і Міністерство культури РФ. На виставці більш як 250 експонатів: документи, зброя, мапи, нумізматика. Привертають увагу парадні портрети царя Олексія Михайловича і гетьмана Богдана Хмельницького. Тут — «государеві золоті» почесні нагороди козакам гетьмана під час російсько-польської війни 1654—1655 років, далі — печатки малоросійського приказу та Війська Запорозького. Експозицію оформляла спеціальна наймана фірма. Вражають майстерно сфокусоване світло, дорогі оздоблювальні матеріали. Єдина мета цієї пишноти — продемонструвати, як добре жили українці у складі Російської держави. У кожному з експозиційних розділів дано такі текстові пояснення: «При большом стечении народа гетман и старшина в присутствии русских послов присягнули российскому государю на верность. Затем присягу принесли жители городов Украины».Така версія російських істориків на чолі з керівником проекту «Лавреньевым А.В.». І жодного слова про те, що присягу було передбачено взаємною, але в останній момент російський посол відмовився її скласти. Зрештою, не було ніякого «стєченія» народу, а прийшла купка міщан, для присяги переяславців зганяли силою. Ні слова про те, що категорично відмовилися присягати в багатьох інших містах і містечках України. Замовчено й бунт киян і про тисячі повішених, вирізаних за наказом московського генерала Шереметьєва. Не згадано чимало й іншого суттєвого. Натомість — ідилія «дружби й братерства», що підтверджують нібито «Статьи» Богдана Хмельницького. «Март 1654 года. Договор, определяющий положение Украины в составе Российского государства». Але жодного слова про те, як викручували гетьману руки російські царедворці під час укладання цього «договору», як глумилися з нього. Серед експонатів — «уникальная жалованная грамота украинскому полковнику Лизогубу на российское дворянство». Однак замовчуються усі «жалованія» Петра Калнишевського, яких було чимало. Довелося б хоч слово сказати про розгром Катериною ІІ Запорозької Січі, про те, як 80-річного запорозького кошового на 20 років запроторили до каземату. Щоправда, на виставку потрапили й матеріали, що висвітлюють істинний стан речей. Один із стендів розповідає про донесення від воєвод російських прикордонних міст, вміщено рапорти чиновників російського посольського приказу, котрі наочно показують , що росіяни добре знали тодішню ситуацію в Україні й зуміли сповна скористатися з неї. Особливе місце посідає тема «присоединения к Российской империи... Северного Причерноморья и Крыма — земель, которые после распада СССР отошли к Украине». Відвідувачів виставки переконують, що Крим і Таврія — «исконно русские земли!». «Чи бачили виставку представники посольства України в Москві? І чи вже подали вони ноту з цього приводу? — резонно запитує «Столиця». — Бо за росіянами у такому випадку «не заіржавіло» б».
