Ті, хто вже побував на лаві підсудних, далеко не завжди розкаюються й починають нове життя. Дехто скоса дивиться на юристів та міліцію, вважаючи, що саме правоохоронці та судді, а не вони самі винні в тому, що потрапили за грати...
Ті, хто вже побував на лаві підсудних, далеко не завжди розкаюються й починають нове життя. Дехто скоса дивиться на юристів та міліцію, вважаючи, що саме правоохоронці та судді, а не вони самі винні в тому, що потрапили за грати. Причиною багатьох бід є розгульний спосіб життя молодих людей, які звикли проводити час у барах, у випадкових компаніях за чаркою.
Віра КАЛИНОВСЬКА, Володимир КАЛИТЕНКО
ПОТЕРПІВ ІЗ ВЛАСНОЇ ВИНИ Після роботи лучанин Павло вирішив зайти у пивний клуб «Майдан» і випити там пива. Поспішати додому не було чого, дружини не мав, проживав на квартирі в однієї жінки на вулиці Львівській. Павло зайшов у зал. Людей було небагато. Побачив знайомого, котрий сидів самотньо за столиком і пив каву. Присів біля нього. «Під коньячок» з годину бесідували. На свіже повітря вийшли разом, попрощались. Павло також мав намір йти додому, але підійшло двоє незнайомих молодих чоловіків, попросили дати їм по цигарці. Вони вже були напідпитку. Чоловіки затягнулися димом і почали розказувати якісь небилиці. Коли дійшли до найцікавішого, раптово обірвали розмову. — А що було далі? — запитав Павло. — Немає часу доказати, треба бігти додому. Ходімо до мене, я проживаю неподалік, — запропонував один із них. Коли зайшли у квартиру, почали знайомитися. Гість назвав своє ім’я та прізвище. — А мене звуть Вадим Посікан, мого друга — Артур Ормелі, ми хоча роботи не маємо, але пляшка завжди знайдеться, — сказав господар і запитав, де працює гість. — Я — юрист, — коротко кинув Павло. — Суддя!? — вигукнув господар. — Ні, посада в мене значно нижча. Він хотів ще щось сказати, але Вадим його різко зупинив. — Ми не терпимо ні суду, ні міліції відтоді, як вони нас колись загнали на лаву підсудних. Марш із квартири! — вигукнув Вадим й ударив гостя кулаком в обличчя. Павло, падаючи, так врізався головою в скляні дверцята шафи, що з’явилась кров. — Та ти мені ще й меблі будеш псувати! — вигукнув господар і почав бити Павла кулаками. До нього приєднався й Артур. Цього зловмисникам видалося замало. Вадим схопив зі стола ножиці й одрізав Павлові частинку лівого вуха. Пошкодили й око. Чоловік знепритомнів… Коли жорстоко побитий гість прийшов до свідомості, господар наказав йому негайно залишити квартиру й, не чекаючи, доки той сам піде, грубо виштовхав його за двері… «НЕ КАРАЙТЕ ЇХ СУВОРО…» Павло вирішив зателефонувати в міліцію й повідомити про те, що сталося. Хотів витягти з кишені мобільний телефон, але його там не було. Зрозумів, що коли був непритомний, господар квартири та його друг витягли мобілку. Виявилося, що з кишень зникли не тільки телефон, а й гроші, хоча їх було небагато, срібний ланцюжок із хрестиком, який був у нього на шиї, посвідчення про право мати вогнепальну зброю, дорогий закордонний годинник та ще деякі речі. Щось робити не було сили. Він одразу ліг в ліжко й заснув. Коли Павло прокинувся вранці, все у нього боліло, особливо голова та надрізане вухо. Побрів у лікарню. Лікар оглянув побитого й призначив йому стаціонарне лікування. Він також зателефонував у міліцію й повідомив про пацієнта, якого хтось побив. Працівники міліції приїхали до потерпілого. Павло хуліганів і грабіжників не знав, але розповів, як вони виглядають і в що були вдягнуті. Винних швидко розшукали. Артур проживав лише зі старенькою бабусею. Вона його годувала й одягала за свою пенсію. Проти Артура Ормелі та Вадима Посікана була порушена кримінальна справа. Під час допитів обоє доводили, що ініціатором пиятики був Павло, а не вони. Мовляв, незнайомець одразу погодився йти до них на квартиру, купив пляшку горілки. Вихвалявся, що має тісні зв’язки з міліцією, навіть показував якесь посвідчення, яке їх не цікавило, першим почав їх ображати та шарпати за одяг. Вони його кілька разів ударили й випхали з квартири. Куди він пішов, не знали, та це їх і не цікавило. Ніяких речей вони в нього не витягали з кишень. Усе, певне, випало. Ніхто не різав йому й вуха. Мабуть, коли йшов додому п’яний, упав на асфальт та й покалічився. Всі ці докази злочинців були спростовані. Одне дивує, чому молодий юрист потрапив у таку дивну історію? І чи нема в цьому і його провини? Бездумно гайнуючи час за пляшкою, пристаючи до випадкових компаній, на подібний, а то й гірший фінал тільки й можна сподіватися. Звичайно, якби Павло знав, з ким має справу, то, можливо б, остерігався. А біографії у зловмисників схожі, мов дві краплі води. Обидва проживають у Луцьку, мають незакінчену вищу освіту, ніде не працюють, пиячать та вживають наркотики, не одружені, раніш уже побували на лаві підсудних. А тепер опинилися на ній знову. Під час суду Павло несподівано почав просити, аби злочинців суворо не карали, бо вони заздалегідь виплатили всі завдані йому збитки. Ось такі «принципові» у нас юристи… Луцький міськрайонний суд засудив Вадима Посікана на сім з половиною років позбавлення волі, Артура Ормелі — на сім років і один місяць. На користь держави вони мусять виплатити вартість проведення всіх необхідних експертиз.
