ЮШКА З УГРИНІВСЬКИХ КОРОПІВ СМАЧНІША, НІЖ ІЗ СВІТЯЗЬКИХ ВУГРІВ

Олександр НАГОРНИЙ

Розмова на базарі:
— Не беріть тієї риби.
— А то чому?
— Хіба не знаєте, чим її годують? Так само, як і курей в тепличних умовах, — преміксами.
Щодо курей, то сперечатися даремно. У лікарню ми несемо супчик із рябенької, але домашньої, а не з тієї, що як на дріжджах виросла в клітці. А ось щодо коропів, то виникли сумніви. Хоча покупців більше відлякує не стільки походження риби, як ціна. За радянської влади ставкова риба була дефіцитом, а тепер тріпається в ночвах на базарі на всяк смак.
А тому перше моє запитання до рибовода з Угринова Горохівського району Бориса Копилова було таке:
— А чи варите юшку з вирощеної вами риби на орендованих ставках для своєї сім’ї?
— Звичайно, і вам радимо. Тільки обов’язково варіть коропи з головами. Буде смак не гірший, ніж із вугром. Ми ж знаємо, чим їх годуємо, то чому юшку не варити, чому рибу не смажити чи запікати?
Такий беззаперечний аргумент заспокоїв. Адже не секрет, що тепер порося вигодовують, а картоплю вирощують окремо для своїх потреб і невідомого споживача, який усе з’їсть. Щоправда, розмовляти довелося не з Борисом Анатолійовичем, а з орендарем ставків, його сином Андрієм, який запевнив, що батько його слухається: що звелить, те й робить, бо саме він спеціаліст — рибовод-іхтіолог. А якщо говорити всерйоз, то вони вдвох господарюють на цій «фермі» (батькові слова). До речі, Борис Копилов пропрацював водієм у колгоспі понад 40 років, тепер на пенсії.
Більшість споживачів риби уявлення не мають, як ту рибу в ставках вирощують. Видається це легким заняттям, адже чи не кожен чоловік сидів із вудочкою біля якогось водосховища чи річки. Насправді, це тяжкий труд, котрий потребує цілодобового пильного нагляду в усі пори року, справді, як на тваринницькій фермі.
Але насамперед про найцікавіше: чим же годують тих коропів у ставках Угринова? Розповідає Андрій Борисович:
— Нам сприяє керівник угринівського господарства Андрій Антонович Турак, у якого ми купуємо зернові відходи. Це побите зерно, в ньому багато зілля, для риби це поживний корм. Окрім того, ми скошуємо очерет, будяки, інші рослини, після чого залишається стерня, на якій заводиться чимало мотиля — делікатесу для риби. Тобто природна база в ставках теж багата, різноманітна.
Отже, годуй, засмагай на сонечку та витягуй здобич? Але не все так просто. Андрій Копилов орендує два ставки: у 14-гектарний запускають куплений у рибгоспі на Рівненщині мальок коропа, товстолоба, білого амура, а на 38-гектарному плесі вирощують товарну рибу. Восени мальок, який у середньому досяг ваги ста грамів, перевозять для збереження у зимівник. Воду із цього ставка спускають, взимку його дно чистять. У квітні — травні, як вода прогріється, зариблюють молодняком основну водойму, де й до осені він набирає в середньому кілограмової ваги. Про апетити риби свідчить такий факт: на 100 кілограмів запущеного в ставок «річняка» треба відразу давати стільки ж корму! Потім раціон зростає мало не з кожним днем. Окремі екземпляри коропчуків регулярно зважують.
Важливо і те, що вода у ставки надходить із джерел. І далеко не всюди навколо орендованих колишніх колгоспних ставків, що розташовані здебільшого у видолинках серед полів, є обвідний канал, який захищає водне плесо в Угринові від потрапляння добрив, замулення тощо. Це знову ж таки сприяє екології ставків, а разом із тим — якості вирощеної продукції. Господарі тут не мають клопотів із хворобами риби.
Цьогорічний рибний доробок, як сказав Андрій Копилов, «нормальний». Виловлено понад 15 тонн коропа, три тонни товстолоба, а ще кілька тонн карася, окуня тощо. Багато це чи мало? Вигідно займатися промисловим рибництвом чи ні? Адже побутує думка, що рибництво збиткове.
Андрій Борисович на мить замислюється, а потім твердо каже:
— Якщо хазяйнувати з толком, не лінуватись, то вигідно. Кажуть, що риба дорога. На Заході вона дорожча набагато. Врахуйте вартість малька, зерна, а ще ж я сплачую пристойну плату сільраді за орендовані водойми, державі — за гідроспоруди, податки як підприємець. І все ж нашу рибу продаємо дешевше, ніж на ринку.
Батько із сином протягом десятка років усю роботу — відгодівлю, догляд, вилов, охорону і т. д. — виконують удвох (хіба що мають на хазяйстві ще двох псів). Це вже в останні роки Андрій має можливість наймати двох працівників у сезон вилову та перевезення риби, як ось зараз. Ще мають «Ниву» з причепом, два неводи. Увесь час у будь-яку погоду знаходяться біля води. І як це не прикро говорити, але Андрія Копилова замучив остеохондроз, йому надано групу інвалідності, лікуватися доводиться у санаторіях Хмільника. Допомагають у роботі його сини Вадим та Олександр. Із гордістю Андрій Борисович каже, що є кому передавати свій фаховий досвід. 17-річному Вадиму також полюбилася ця, хоч і нелегка, але творча, цікава праця в поєднанні з мальовничою природою.
Деякі орендарі мають багато конфліктів із браконьєрами, клопоти з місцевими людьми. Тому особливо втішними є слова Андрія Борисовича:
— Ніколи нам не погрожували, не було випадків браконьєрства. З навколишньої округи до нас їдуть за рибою у випадку різних велелюдних оказій, за ціною — не стоїмо, а торгуємо і взимку. В обвідних каналах завжди можна на юшку впіймати карасів, коропчуків.
— Андрію, — запитую, — а чи не прикро вам, що продаєте якісну рибу за ціною, часом нижчою, ніж за привезену на базар хтозна-звідки, яка спожила премікси і тхне мулом? Адже ви чимало втрачаєте…
Неговіркий скромний чоловік посміхнувся:
— Ті ділки не можуть бути у виграші. Бо як швидко коропи набирають вагу, так само стрімко втрачають її, коли потрапляють після вилову у зимівник.
Після цих слів подумалося: ні, таки природу не обманеш, ось споживача — запросто! 

На фото: Борис Копилов: «Гарантую, що юшка буде смачною».