ОТАК І ЖИВЕМО: рятував світ, щоб випрошувати пенсію?!

Цими днями вшановували людей, які ціною власного життя й здоров’я більш ніж чверть століття тому приборкували розбурханий «мирний» атом.

Леонід Мазурок із села Шепель Луцького району працював у зоні відчуження у червні-липні 1987 року, возив на автомашині ЗІЛ доменний шлак із Прип’яті.
«Спека була нестерпна, потрібно всюди бути в масках, але ж і дихати не було чим. По всій дорозі стояли пости ДАІ, контролювали, щоб ніхто не їздив швидко, аби не піднімати пилу, та щоб у всіх обличчя були прикриті», — пригадує ліквідатор другої категорії.
Він працював у автоколоні при тресті «Рівнешляхбуд». Саме ця організація й відряджала його на роботу в Чорнобильську зону. Про це у чоловіка зберігся відповідний наказ, «корінці» на зарплату, шляхові листи зі штампом «Чорнобиль», товарно-транспортні накладні на вантаж.
Щоправда, належні йому виплати не виплачують уже з серпня. Чоловік, як і більшість його побратимів із усієї України, мусить «вибивати» їх у держави в судовому порядку.
«Таке ставлення держави до таких, як я, дуже обурює», — констатує Леонід Мазурок, який не втрачає надії відсудити належні йому згідно із законом соціальні виплати. Поки ж у колі рідних і побратимів-ліквідаторів зустрів свято, яке після раптового спалаху зірки Полин для представників різних спеціальностей мимоволі стало професійним, констатує Світлана Зозуля.