СПРАВА МІСЬКОГО ГОЛОВИ: ХАБАР ЧИ ПРОВОКАЦІЯ?

Безпрецедентний випадок «змагання» між служителями Феміди та прокуратурою

Тричі Нововолинський міський суд протягом 2008 — 2012 років позбавляв волі строком на 5 років колишнього горохівського голову Віктора Семенченка і щоразу вищі судові інстанції скасовували вирок та направляли кримінальну справу прокурору для проведення додаткового розслідування

Олександр НАГОРНИЙ

ЗАКОН – ОДИН, АЛЕ ТРАКТУВАННЯ РІЗНЕ..
Це, звісно, не оригінальний вислів, але підібрати інший неможливо. Звучить він у сучасній інтерпретації таким чином: «Закон, як дишло, куди повернеш — туди й вийшло». Цікаво, що колись ця приказка виглядала інакше: «Закон у пана, як дишло: куди направить, туди й вийшло». Мабуть, взято до уваги, що тепер ми всі в Україні — пани, а судова система незалежна, жоден градоначальник чи урядовець начебто на неї не може вплинути. Ось тільки незрозуміло, чому справа стосовно хабарництва горохівського міського голови розглядається в судах із жовтня 2007 року? Це таке безпомічне трактування правниками статті Кримінального кодексу стосовно хабара чи щось інше? Чи, можливо, це наслідок принципової змагальності сторін — захисту і обвинувачення? Так би мовити, триває перетягування каната. Може, це свідчить і про те, що в кожній кримінальній справі судді докопуються до суті, щоб не постраждала невинна особа? Недаремно в усній народній творчості є й така гуманна приказка: «Краще десять винних помилувати, ніж одного невинного покарати».
Ідеологія нинішнього Кримінального процесуального кодексу якраз і спрямована на захист прав людини. Зокрема, у статті 8 кодексу записано: «Кримінальне правопорушення здійснюється з додержанням принципу верховенства права…». І хоч судили Віктора Семенченка за попереднім Кримінально-процесуальним кодексом, але ж постійно твердимо про дотримання європейських норм у судочинстві. У цій справі про хабарництво незрозуміло одне: чому таке різне трактування закону допускали різні судді Верховного Суду, апеляційної інстанції, Нововолинського міського суду? Хоча слід віддати належне суддям першої інстанції — вони притримувалися думки, що Віктор Семенченко — хабарник і тричі виносили одне і те ж покарання.
Процес доказування винності особи у хабарництві досить складний. Аналізується законність затримання, наявні докази щодо умислу на одержання хабара, свідчення, аудіозаписи тощо. Правоохоронним органам треба демонструвати високий професіоналізм, щоб довести обвинувачення в скоєнні злочину в судах.
Ось як розвивалися події в Горохові ще на початку 2007 року.

ЯК У «БАРДАЧКУ» МЕРА ОПИНИЛОСЬ 9 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ
Підприємець із Харкова Ігор Дратвер повідомив заступнику голови Горохівської райдержадміністрації, що він хоче побудувати в місті швейну фабрику. Посадовець познайомив його з міським головою Віктором Семенченком, обраним на цю посаду рік тому на місцевих виборах. У червні 2007 року Семенченко разом із службовими особами управління земельних ресурсів та відділу містобудування оглянули земельні ділянки в Горохові для передачі Дратверу в оренду трьох гектарів під будівництво з правом подальшого викупу. Згодом Семенченко з Дратвером зустрілися в кафе у селищі Брюховичі Львівської області, де й нібито домовилися про дачу хабара в сумі 9 тисяч доларів США за сприяння у швидкій підготовці документів та позитивному вирішенні питання про виділення земельної ділянки на сесії міської ради. 3 липня 2007 року на околиці Горохова в службовому автомобілі, за кермом якого перебував Віктор Семенченко, в присутності начальника відділу містобудування райдержадміністрації Ігор Дратвер поклав у «бардачок» салону 9 тисяч доларів. Після цього їх затримали працівники правоохоронних органів Львівської області, куди звертався із заявою про вимагання хабара Дратвер. Віктор Семенченко написав явку з повинною, хоча потім заперечував отримання коштів, вину не визнав. 31 березня 2008 року Нововолинський міський суд призначив покарання — позбавлення волі на строк 5 років із забороною обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування протягом двох років. 18 липня 2008 року апеляційним судом області цей вирок було залишено без змін. Із 30 липня 2008 року, майже 10 місяців Віктор Семенченко відбував покарання.
«ПІНГ-ПОНГ» У СУДАХ
Проте Верховний Суд України у зв’язку з касаційною скаргою засудженого направив справу на новий апеляційний розгляд. За ухвалою апеляційного суду області було проведено додаткове розслідування. Віктора Семенченка як хабарника 3 грудня 2010 року Нововолинський міський суд знову засудив до того ж покарання. Апеляційний суд області своєю ухвалою вдруге 22 лютого 2011 року повернув у прокуратуру справу про хабарництво для провадження додаткового розслідування. Нововолинський міський суд в іншому складі, розглянувши кримінальну справу про обвинувачення Семенченка, 4 жовтня 2012 року визнав його винним у вчиненні злочину і засудив на строк п’ять років три місяці. Тобто втретє (!) місцевий суд підтвердив, що є всі докази хабарництва державного службовця. Як говорилося у популярному серіалі: «Вор должен сидеть в тюрьме». Міський суд не відійшов від свого першого вердикту, а, отже, вирішив, що Семенченко повинен «досидіти» призначений йому строк — тобто ще 4 роки і 2 місяці.
І ось у кінці грудня 2012 року апеляційний суд області в черговий раз розглядав апеляційну скаргу засудженого, який просив вирок скасувати і повернути дану справу на додаткове розслідування. Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, попросив вирок у зв’язку з його м’якістю скасувати та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.
До цього можна лише додати, що 26 травня 2011 року (ще до чергового рішення Нововолинського міського суду) з подачі прокуратури області в газеті «Волинь-нова» було опубліковано під рубрикою «Правосуддя» матеріал «Пов’язка на очах Феміди: неупередженість чи небажання бачити очевидне?». І хоч у кінці заголовка стояв, як бачите, знак запитання, однак висновок слідчих був недвозначний: «… Таке необгрунтоване направлення судом кримінальних справ для додаткового розслідування також тягне за собою негативні наслідки, оскільки не виконуються завдання кримінального судочинства, які полягають у швидкому і повному розкритті злочинів, викритті винних та забезпеченні правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності… У діях С. є склад злочину і його винність повністю доведена зібраними у справі доказами…».
ТО ЧИ Є У НАС ПРОФЕСІОНАЛЬНІ ХАБАРОДАВЦІ?
Колегія суддів на судовому засіданні вислухала доводи сторін, які підтримали апеляції. Та вже перше запитання, яке задав головуючий на процесі голова апеляційного суду області Петро Філюк, поставило представників обвинувачення в незручне становище. А звучало воно так: «Чи в кримінальній справі є дозвіл суду на проведення оперативно-розшукових заходів щодо Семенченка?». Виявляється, його немає. Більше того, апеляційний суд Київської області не задовольнив подання про здійснення цих заходів. Хоча Генеральна прокуратура чомусь зробила висновок, що порушень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» не виявлено. Апеляційний суд був іншої думки — порушень дуже багато. Головуючий попросив пояснити такий вислів із описової частини вироку суду: «усвідомлюючи те, що Дратвер І. Ю. не має наміру реально отримувати земельну ділянку в оренду під будівництво швейної фабрики у Горохові та переслідуючи мету викриття Семенченка В. М. як голову Горохівської міської ради в одержанні хабара, Дратвер І. Ю. 3 липня 2007 року звернувся у ЗМВ ДДС БЕЗМВС України із заявою про вимагання у нього останнім хабара у сумі 9 тисяч доларів США». Таке ж формулювання було у першому обвинувальному висновку. До речі, факту вимагання хабара суд першої інстанції не встановив. По суті це визначення є підставою для розгляду іншого злочину — провокації хабара.
Верховний Суд, розглядаючи у 2009 році касаційну скаргу Семенченка, вказав на необхідність перевірки можливої провокації хабара, а також чи дотримано Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» при фіксації факту передачі грошових коштів. Зокрема, прокуратура повинна була довести, що факту підбурення до злочину не було. Такий висновок випливає із практики Європейського суду під час розгляду подібних справ. Із матеріалів справи, як було повідомлено на суді, видно, що Дратвер не був підприємцем, неодноразово правоохоронними органами залучався в аналогічних справах як понятий, свідок та заявником про вимагання хабара в трьох областях України. На суді було оприлюднено той факт, що при  затриманні  міського  голови  3 лип­ ня 2007 року не було виявлено слідів спецречовини ні на рульовому колесі, ні на «бардачку», а вже через два дні при огляді автомобіля на території горохівської міліції такі докази з’явилися. Наявні розбіжності між процесуальними документами по фіксації оперативно-розшукових заходів, у протокольних записах тощо. Захисник підсудного вказав, що неодноразово відхилялися судом клопотання про проведення експертиз щодо можливого монтажу аудіо- та відеоматеріалів. Суд з’ясував також питання, чому Семенченко написав заяву про явку з повинною, якщо тепер не визнає вини. Відповідь засудженого: «Сказали, що напиши, то відпустимо. А не напишеш, то посадимо. Я перший раз потрапив у таку ситуацію».
Не треба бути юристом, щоб зрозуміти: при скрупульозному дослідженні зібраних доказів справа, як мовиться, розвалюється на очах. Недаремно прокурори, зрештою, теж попросили вирок суду першої інстанції скасувати, а справу скерувати на провадження додаткового розслідування. До речі, у серпні 2006 року Ігор Дратвер виступав заявником щодо вимагання хабара міським головою Кам’янки-Бузької, що на Львівщині. Так би мовити, «спеціаліст» по викриттю зловживань міськими головами. Справа була закрита прокуратурою Львівської області за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Колегія суддів дійшла висновку, що фактичні дані, які стали підставою засудження Віктора Семенченка, одержані з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства. Дано вказівки під час додаткового розслідування справи перевірити всі доводи засудженого Семенченка, викладені в його апеляції. Як записано в ухвалі суду, «проведення додаткового розслідування справи доцільно доручити іншим слідчим, оскільки в даному випадку вбачаються ознаки фабрикування справи». Колегія суддів звертає увагу на необхідність дотримання вимог Міжнародної конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Належить, нарешті, з’ясувати, чи не було провокації хабара, «тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара».
Який буде остаточний законний, обгрунтований вирок у цій багатостраждальній справі, важко спрогнозувати. Невідомо, які ж можуть з’явитися докази, якщо з часу події минуло 5 років 7 місяців. Цікаво було б почути якісь висновки від суддів, чому стільки часу справа «мандрувала» по судах. Чи дійсно, як ставила питання прокуратура області, була «пов’язка на очах Феміди» усі ці роки? Чий професіоналізм варто поставити під сумнів?