Житель села Чорниж Маневицького району Володимир Кратюк(на фото)каже, що в їхній місцевості виготовляють найкращі віники та мітли й плетуть найкращі кошики...
Житель села Чорниж Маневицького району Володимир Кратюк(на фото)каже, що в їхній місцевості виготовляють найкращі віники та мітли й плетуть найкращі кошики
Сергій НАУМУК
У Чорнижі більше 400 дворів. Переважна більшість людей господарює на власних паях. Бо роботи, окрім бюджетних організацій та кількох приватних пилорам, знайти годі. Родина Володимира Кратюка також обробляє 7 гектарів землі. Господарство не без корівчини (як же без неї). Хоча Володимир Іванович зауважує, що навіть заготівельники молока відмовляються заїжджати на бічні вулиці, адже дороги там такі, що впору проводити змагання в умовах бездоріжжя. На картоплі минулого року селяни також пролетіли. Тому сільські промисли неабияк виручають поліщуків. — Гляньте, які файні мітли маю, — Володимир Кратюк виносить з клуні дві пухнасті мітли. — Продаю їх на базарі по 10-15 гривень. І свої люди купують, і приїжджі. Навіть родичам у місто передавав. Бо ж і в місті без мітли годі обійтися, особливо взимку, коли треба обтрусити сніг. Володимир Іванович нахвалює свої вироби, а я жартома думаю, що на таких мітлах впору літати поліським відьмам. Напевно, жодна з них не відмовилася б від такого чудового транспорту. Тим часом сільський умілець мені вручає одну мітлу у подарунок. Тож виріб поліського майстра тепер зберігається в імпровізованому музеї нашої редакції. Проте, якщо котрійсь чарівниці раптом припече кудись полетіти, то ми з радістю позичимо цей «експонат». Сезон плетіння кошиків нині у розпалі, тож на кухні Кратюків, куди нас запросили випити чаю, повно лози та ще й недоплетений кошик стоїть у кутку. Майстер бере його і починає дороблювати ручки. Таким кошиком зазвичай носять січку для худоби. — Якщо накласти буряків повний кошик ще й із горбом, то 30 кілограмів влізе, — розповідає між роботою чоловік. А я думаю про нелегку сільську працю: тягати тридцятикілограмові коші — це тобі не бюджетні кошти у Верховній Раді ділити. За якийсь час кошик вже готовий і Володимир Іванович із радістю його демонструє. Розповідає, що найбільше часу займає, власне, не плетіння («два вечори біля телевізора — і маєш кошика»), а заготівля лози. Шукає сировину по меліоративних канавах. Доводиться вибирати однакової товщини прутики. Тоді й виріб буде рівним і не кострубатим. А ще чорнизькі майстри, в тому числі й Володимир Кратюк, вміють вправно плести коробки з соснового лика (в деяких місцевостях ці вироби ще називають «кошилками» або «простяками»). Поліщуки найчастіше використовують коробки для походу в ліс по гриби та ягоди. Але й на господарстві така річ не зайва: нею зручно переносити картоплю чи інші овочі. У виробництві коробок найголовніше — це знайти сировину. Адже для виробів треба надерти лика довжиною півтора метра і шириною кілька сантиметрів. — Для того не кожна сосна надається, — пояснює мій співрозмовник. — Якщо літа (річні кільця) надто товсті, то таке дерево не підходить. Треба тонкі літа, а ще щоб дерево було без сучків. Отож, для цього майстер надрізає дерево і оцінює товщину річних кілець. Тоді знімає кору і починає дерти лико. Відтак взимку його можна зберігати у хліві. Перед плетінням лико заносять до хати. Воно відтає і стає гнучким та придатним до роботи. З нього й виходять чудові коробки. У повсякденному житті поліщуки досі послуговуються речами, що їх самі виготовляють з підручних матеріалів. Ми настільки звикли до цього, що сприймаємо як належне. Проте народні ремесла — живе втілення одного з основних екологічних постулатів, коли ужиткові речі виготовляють із природних матеріалів і тим зменшують шкоду навколишньому середовищу.
