А ЛЮДИ ВСЕ ОДНО ПРОГОЛОСУВАЛИ ЗА ГОЛОВУ-«ХАБАРНИКА»!

У кримінальній справі стосовно Василя Трофімука, якого судять уже два з половиною роки, чітко проглядається провокація хабара особою, що сама не в ладах із законом

Олександр НАГОРНИЙ

ЧИ ЗАЇЖДЖИЙ БІЗНЕСМЕН ЗБУДУВАВ ХОЧ СОБАЧУ БУДКУ?
В останні роки в області на лаву підсудних потрапляли деякі сільські і міські голови, яких звинувачували у незаконній роздачі земельних ділянок і в одержанні хабарів. Суди виносили вироки як із реальним позбавленням волі, так і умовним покаранням, були і виправдувальні вироки. Характерно, що схема викриття порушників законодавства майже завжди однакова: заїжджий бізнесмен «пропонує спонсорську допомогу» в обмін на безоплатне виділення земельної ділянки в обумовленому місці біля озера чи річки.
Ось як виглядала ця «допомога» в селі Самари-Оріхові Ратнівського району влітку 2010 року. Невідомий підприємець Юрій Будиловський виявив бажання побудувати у відрізаному від цивілізації селі Мале Оріхове, біля замуленого озера, готельний комплекс. Рекомендуючись великим «спецом» по спорудженню будинків, котеджів для відпочинку, крутий бізнесмен (як кажуть, пальці «вєєром») пообіцяв сільському голові Василю Трофімуку надати спонсорську допомогу — купити комп’ютер, спортивний інвентар, форму для фізкультурників. А в подальшому — прокласти дорогу, збудувати магазин, капличку.
Василь Трофімук, мабуть, забув, як комбінатор із популярного твору Остап Бендер обіцяв перетворити Васюки в Нью-Васюки, столицю шахового світу, і що з того вийшло. Шкода, що сільський голова не читав і газету «Волинь-нова», яка неодноразово розповідала про діяльність заїжджих шахраїв, провокаторів у селах. Зокрема, у 2008 — 2009 роках він мав змогу почитати матеріал про те, як люб’язькому сільському голові Любешівського району подібний діяч обіцяв за надання земельної ділянки побудувати дитячий садок, а згодом підкинув долари в службовому кабінеті. На щастя, громада стала на захист свого керівника, провокація хабаром не пройшла — суд оголосив виправдувальний вирок. Тож Василь Трофімук міг зробити належні висновки, якби ознайомився з викривальними статтями у «Волині», і не клюнути на наживку.
Дивуєшся з довірливості селян, які слухняно голосують за товстосума-скоробагатька, котрий обіцяє золоті гори, вірять пройдисвітам, які надурняк нічого не збираються будувати. Невже так важко в час Інтернету, доступу до публічної інформації перевірити, що ж це за бізнесмен розгулює в районі, які в нього статки, чи збудував, як кажуть у народі, хоч собачу будку, яка його ділова репутація? Чи все-таки керівники сподіваються мати якусь власну користь? Адже це обов’язок сільського голови — дізнатися, з ким маєш справу.
Як тепер вияснилося, Юрій Будиловський, наче шуліка, вишукував легку здобич у тому ж таки ратнівському «кущі». Крутий діяч спробував, зокрема, спокусити спонсорською допомогою самарівського сільського голову Миколу Штика. Той порадив йому внести кошти на спеціальний відкритий рахунок через відділення Ощадбанку, які в подальшому сільрада використає. Словом, як казав один кмітливий чоловік комбінатору: вранці — гроші, ввечері — стільці. Були також безуспішні візити Будиловського в інші сільські ради.
ІЗ ДИКТОФОНОМ У КИШЕНІ ШУКАВ ПРОСТАКІВ
Зайшла мова із сільським головою про виготовлення містобудівного обгрунтування на землю, яку мала виділити сільська рада. Юрій Будиловський познайомився з начальником відділу Ратнівської райдержадміністрації Іваном Шнитом. Разом із Василем Трофімуком вони обсудили подальші дії. Саме Івану Шниту як головному архітектору району належало погодити проектну документацію. Чи не зустріч із районним чиновником надала впевненості Василю Трофімуку, що Будиловський — таки реальний забудовник?
У сільську раду після виготовлення містобудівного обгрунтування надійшла заява від Юрія Будиловського та ще дві заяви, які він представляв за дорученням від Валерія Будиловського та Дмитра Конончука про надання їм у власність безоплатно по 25 соток землі для будівництва та обслуговування житлових будинків. Хоча депутати сільської ради розуміли, що йдеться про інтереси однієї особи — Юрія Будиловського і його «мрію» — будинок відпочинку.
30 липня 2010 року після прийняття на сесії рішення про виділення під забудову 0,75 га в селі Мале Оріхове з’явилися працівники внутрішніх справ, які вилучили у приміщенні сільради 2300 доларів США. У той же день, тільки пізніше, міліціонери відвідали начальника відділу райдержадміністрації Івана Шнита і вилучили 1400 доларів, які знаходилися в його кишені.
Виявляється, Юрій Будиловський звернувся в УБОЗ УМВС України в області із заявою, що від нього за сприяння в отриманні земельної ділянки й підготовки документації вимагають хабарі. Іноземна валюта була помічена відповідною речовиною і надана Будиловському. Він мав цифровий диктофон для запису розмов із Трофімуком, як казав, «у громадських місцях, щоб не забути їх». Запис було використано на досудовому слідстві й у судах.
За версією Василя Трофімука, йому підкинули долари в документ — містобудівне обгрунтування, який лежав на столі, ніякої домовленості про хабар не було. Після закінчення засідання сесії, коли депутати розійшлися, він виявив на столі дві стодоларові купюри. З ними пішов у сусідній кабінет, де ще перебували секретар сільради, бухгалтери, щоб оформити кошти як спонсорську допомогу, бо Будиловський, який теж був на сесії, негайно зник. 5 серпня 2010 року Василь Трофімук, як неодноразово заявляв, перебуваючи в ізоляторі тимчасового тримання, у відсутності захисника, під психологічним тиском правоохоронців, написав заяву про явку з повинною.
Начальник відділу райдержадміністрації Іван Шнит пояснив, що винагороди не вимагав і не отримував. Слідство встановило, що Шнит отримав «добровільну спонсорську допомогу» на закупівлю комп’ютерної техніки у підпорядкований йому відділ архітектури та житлово-комунального господарства. А оскільки там дійсно відсутня оргтехніка та є потреба укомплектування, то старший слідчий прокуратури області А. С. Лизун кримінальну справу, порушену щодо І. І. Шнита, закрив у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА ПРОЙШОВ ТЕСТ НА ДОВІРУ
Кримінальна справа щодо обвинувачення в хабарництві Василя Трофімука почала мандрувати по судах. Перший вирок Ратнівського районного суду сільському голові був виправдувальний. Апеляційний суд області підтримав оскарження вироку прокурором і спрямував справу на новий розгляд. 18 червня 2012 року Ратнівський районний суд у новому складі засудив сільського голову Василя Трофімука до 5 років позбавлення волі із забороною виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки. На підставі статей 75, 76 КК України В. В. Трофімука було звільнено від відбування основного покарання, якщо протягом трьох років не вчинить нового злочину.
17 серпня 2012 року апеляційний суд області задовольнив частково апеляцію прокурора. Колегія суддів скасувала вирок районного суду і засудила Трофіму­ ка до реального покарання — 5 років позбавлення волі. Засуджений, а також прокурор звернулися з касаціями у Вищий спеціалізований суд.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України, розглянувши касаційні скарги прокурора і засудженого, ухвалила вирок апеляційного суду області від 17 серпня 2012 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Колегія вказала на окремі порушення кримінально-процесуального законодавства.
І ось нещодавно колегія суддів апеляційного суду під головуванням Петра Філюка розглянула справу Василя Трофімука. Прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, на засіданні суду заявив, що вирок треба скасувати і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років. Захисник підсудного Віра Токарська вказала на неповноту судового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а тому просила виправдати Трофімука. Вона вважає, що не перевірено тверджень засудженого про тиск із боку правоохоронців під час написання явки з повинною, порушено його права у ході досудового слідства. Віра Токарська попросила і суд задовольнив її прохання приєднати до справи вирок Луцького міськрайонного суду щодо державного виконавця Андрія Солтисюка.
Було оголошено, що в справі про злочин Солтисюка хабародавцем теж був Юрій Будиловський за досить дивних обставин. Разом із колегою Дмитром Конончуком (тим самим, який писав заяву на отримання 25 соток у селі Мале Оріхове) Будиловський завинив громадянам 193 тисячі гривень. Рішенням Луцького міськрайонного суду постановлено з них стягнути борг. Виконавчими листами займався Солтисюк, якому… підсунули боржники хабар. Солтисюка було засуджено, а борг по виконавчих листах досі не стягнуто з Будиловського і його партнера. Цілком зрозуміло, чому тепер вони так старанно шукають хабарників.
За словами пані Токарської, Юрій Будиловський проходить як хабародавець у чотирьох кримінальних справах і одній адміністративній, то на чиє замовлення Будиловський об’їжджав Ратнівщину? За які кошти збирався споруджувати готельний комплекс?
Ми згадували, як у Люб’язі Любешівського району заступилася громада за свого обранця. Подібна історія трапилася і в Самари-Оріхівській сільській раді. Василь Трофімук двічі обирався сільським головою. Ще раніше 22 роки працював сільським фельдшером, допомагав людям у біді. Під час досудового слідства Василь Трофімук усе ж вирішив балотуватися на голову втретє. Це був наче тест на довіру виборців. Йому згодом дорікали міліціонери: мовляв, безсовісний, хабарник, наважився на вибори йти. Претендентів на посаду голови було п’ятеро, але переміг Василь Трофімук.
Брав чи не брав — це питання суду. Але якщо більшість селян виявили йому довір’я (з будь-яких міркувань!), то люди, напевне, бачать, що Трофімук не нажився на подачках як сільський голова чи фельдшер. Звісно, можуть бути різні думки, здогадки, але всі очікують завершення судової тяганини. Можна собі уявити, як важко доводиться Трофімуку виконувати свої службові обов’язки, знаючи, що йому може дехто із незадоволених його рішенням сказати вслід. На запитання головуючого по справі голови апеляційного суду Петра Філюка, чому коли його викликали міліціонери із сізо в кабінет, написав заяву з повинною, Трофімук відповів: «Я був здатний тоді підписати що завгодно, лише б не турбували мою сім’ю». До речі, його дружина — вчителька, діти навчаються у коледжах і вони переживають за репутацію батька.
«СУД СПРАВУ РОЗГЛЯНУВ ПОВЕРХОВО»
На що ж перш за все звернув увагу високий суд, розглядаючи кримінальну справу за апеляцією захисника, засудженого і прокурора? Цитуємо витяг із ухвали: «При розгляді цієї кримінальної справи та постановленні вироку суд першої інстанції не дотримався вимог кримінально-процесуального закону, справу розглянув поверхово, не дав належного аналізу та оцінки всім зібраним у справі доказам». Вказується, що відповідно до рішення Конституційного Суду від 20.10.2011 року обвинувачення особи у вчиненні злочину не може грунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод. Колегія суддів дійшла висновку, що докази у вигляді аудіозаписів, зібраних Будиловським із власної ініціативи, є недопустимими, оскільки це є порушення Закону України «Про опера­ тивно-розшукову діяльність». Дозволу на це оперативникам чи Будиловському суд не давав.
В УБОЗі 30 липня 2010 року складання процесуальних документів за участю Будиловського було завершено о 9-ій годині 10 хвилин, а вже о 10-ій годині він перебував на сесії сільради (це за 200 км від Луцька!). Таку «нестиковку» чомусь не помітили ні на досудовому слідстві, ні в судах. Тому захист цілком має право говорити про фабрикування процесуальних документів.
Свідчення Будиловського про вручення хабара теж суперечливі. Спочатку він говорив, що сільський голова відразу сховав гроші в сейф, а потім на суді твердив — поклав долари в документ на столі. Результати експертиз, проведених у НДЕКЦ при УМВС України та у Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз, суттєво різняться.
Як вказується в ухвалі колегії апеляційного суду, матеріали справи не містять документів, які б свідчили, що досудове слідство перевіряло особу Будиловського щодо співпраці з міліцією: «Суд підійшов формально до цього питання, вказавши, що провокація не виключає відповідальності того, хто одержав або давав хабара».
Колегія суддів вказала на непослідовність досудового слідства. Адже справу щодо Шнита слідчий закрив, вважаючи 1400 доларів, знайдених у його кишені, «добровільною спонсорською допомогою». І зовсім протилежна оцінка дана обставинам, що стосуються Василя Трофімука. Тобто підхід у слідства був чомусь вибірковий.
Колегія суддів судової палати ухвалила вирок Ратнівського районного суду від 18 червня 2012 року скасувати, а справу направити прокурору області для проведення додаткового розслідування.
З цього приводу пригадується кримінальна справа горохівського міського голови, яка «подорожує» по судах п’ять років і сім місяців (стаття у «Волині» від 17 січня 2013 року). Апеляційний суд також поставив вимогу перед прокуратурою встановити, чи не було провокації хабара. В обох цих випадках колегія суддів посилається на практику вирішення таких справ у Європейському суді, де наголошується, що підбурення до злочину є порушенням Конвенції прав людини і основоположних свобод.

P. S. До речі, провокація хабара, вчинена службовою особою правоохоронних органів, карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років. Не пригадується, щоб хабародавець, який співпрацює, так би мовити, на постійній основі з міліцією, був судом покараний. Тож треба або цю статтю Кримінального кодексу застосовувати відповідно до чинного законодавства, або анулювати. Є й інша думка: узаконити провокацію хабара стосовно державних посадовців.