Кажуть, вона дивачка, Донька весни й пілігрима. З небом і вітром говорить Ні, не словами — очима! Любить, обнявши коліна, Слухати голос тиші І натщебіль до ранку Зорям читати вірші. Вірить у сни і в долю, Схиблена на романсах. В неї любов — це Всесвіт, А не жага авансом. Кажуть, вона «непевна», Кажуть, із нею «трудно». Марить про сніг у липні І про медунки — в грудні. Кажуть, вона «інакша». Любить блукати в хмарах, Кажуть, відьомськи гарна, Хоч і не має пари. Кажуть… Вона це знає. Всі до пліток охочі… Жінка, що звуть «дивачка», Плаче в мені щоночі. с. Лище Луцького району
