Приклад братів Кличків надихає Олесю Козачук (на фото) на те, що для визнання не обов’язкові досвід та гроші...
Приклад братів Кличків надихає Олесю Козачук (на фото) на те, що для визнання не обов’язкові досвід та гроші...
Людмила ВЛАСЮК
Останнім часом нерідко доводиться чути репліки про те, що знання нині «не в моді». А медаль, не має значення — золота чи срібна, так і залишиться припадати пилюкою десь на полиці поруч із грамотами та іншими відзнаками. На щастя, знаходяться люди, які заперечують ці «новаторські» переконання та погляди. Олеся Козачук із Маневич переконана, що не все в нашому світі вирішують гроші. Цінують також і знання, тому в майбутньому вона себе бачить науковцем. Під час навчання у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка ще з другого курсу дівчина почала займатись науковою роботою на кафедрі неорганічної хімії. Одразу після навчання вступила в аспірантуру. Як і багато її ровесників, шукала можливості продовжити навчання за кордоном. — Досить часто можна почути осуд на адресу наших студентів, які шукають перспектив для свого росту за кордоном, а не на батьківщині, — говорить Олеся. — Проте нині наука в нашій країні, на жаль, належно не фінансується. А тим більше — природничі науки, що потребують препаратів та обладнання. От і виходить, що для подальшого професійного вдосконалення, можливості повніше себе реалізувати та на високому рівні проводити дослідження випускникам наших університетів потрібно співпрацювати з іноземними науковими групами. Я сиділа і шукала інформацію в Інтернеті. Увагу звернула на Німеччину, оскільки ця країна славиться на весь світ розвитком хімії. Спілкувалась з професорами німецьких університетів. Одним із тих, хто відгукнувся, був професор Роланд Фішер, який запропонував під його керівництвом подати заявку на стипендію від університету Ruhr-University Bochum. Результат мене порадував — я отримала гроші для навчання в аспірантурі в цьому закладі на три роки. Відразу після приїзду в Німеччину Олеся почала роботу в лабораторії над дисертацією. Група, в якій вона працює, є багатонаціональною (вихідці з 14 країн). За три роки перебування в Німеччині побувала на наукових конференціях у Франції, Швеції, Шотландії, Австралії, Іспанії. Як переконує українка, кожна культура, кожна країна — це окремий світ, де є свої традиції, дух. Адже коли на власні очі бачиш красу природи, величні краєвиди, прекрасні старовинні міста, пам’ятки архітектури, які раніше міг спостерігати тільки по телевізору, захоплює подих, створюється враження, що потрапив у казку. — Звичайно, життя та робота в Німеччині мене змінили, — зізнається Олеся. — Я стала сильнішою, навчилася пристосовуватись до різних умов, відкритою для спілкування з новими людьми, бо цього вимагає специфіка роботи в науковій групі. Чи сумую за Україною? Звичайно, думаю, що навіть ті люди, які мали величезне бажання виїхати за кордон для постійного проживання і зробили це у зрілому віці, відчувають ностальгію за Батьківщиною. Жодна чужа країна ніколи і ні за яких обставин не стане рідною. Дівчина у захваті від гірського лижного спорту. Свій вільний час Олеся залюбки проводить в австрійських Альпах. Крім цього, катається на ковзанах, роликах, грає на гітарі. Німці — футбольна нація. Коли є можливість, із друзями з радістю ходить на футбольні матчі на стадіонах. — За іронією долі, саме в Німеччині мені пощастило зустрітись із Віталієм Кличком, — розповідає Олеся. — Я завжди відчуваю гордість за цих братів-спортсменів, бо бачу, як їх поважають і люблять тут, в чужій країні. Вони для мене є зразком того, що можна досягнути найвищих результатів у своїй справі завдяки наполегливій роботі, і прикладом того, що не обов’язково мати зв’язки чи великі гроші, щоб бути визнаним за кордоном
