Радість батьків дошкільнят із вадами здоров’я після отримання приміщення для «маленької школи» виявилась передчасною...
Радість батьків дошкільнят із вадами здоров’я після отримання приміщення для «маленької школи» виявилась передчасною
Коли дивишся виставу з участю вихованців громадської організації «Центр розвитку дитини», забуваєш, що на сцені особливі діти, що в одного з них не слухаються ніжки, іншого — рука, ще в іншого — проблеми з мовою. Та й самі маленькі актори, схоже, забувають про свої вади
Євгенія СОМОВА
КОЖЕН ВИСТУП — ПЕРЕМОГА НАД СОБОЮ Дати можливість дітям з інвалідністю реалізувати себе у різних видах діяльності, проявити свої таланти — одне із завдань обласної громадської організації «Центр розвитку дитини», яку очолює педагог–дефектолог Людмила Вознюк. Створили її у 2003 році батьки дітей з особливими потребами. За девіз взяли пропущені крізь серце слова: «Якщо ми не можемо незрячу дитину навчити бачити або глуху — чути, то повинні все зробити для того, аби допомогти їй адаптуватися у суспільстві». За цей час організація чимало зробила для цього. Один із проектів — реабілітаційний театр «Забавляночка». З виставами він не раз побував на міжнародних інтегрованих фестивалях особливих театрів у Львові, Києві, Польщі. І щоразу повертався з нагородами. «Забавлянчики» (так називає Людмила Михайлівна своїх вихованців) брали участь у міських святах, виступали у дошкільних закладах. І кожен виступ для них був радістю, маленькою перемогою над собою, своєю недугою. Вихованцям «Центру розвитку дитини» пощастило, бо потрапили у добрі руки Людмили Вознюк. Ця енергійна жінка, не шкодуючи власного часу, робила усе, щоб вони могли розвиватися, відчувати себе такими ж, як їхні здорові ровесники, а їхні мами — спілкуватися, ділитися своїми проблемами — при центрі діє батьківський клуб «Материнка». Пані Людмила переконана, що дошкільна освіта — фундамент розвитку дітей–інвалідів. Адже мозок активно розвивається, засвоює інформацію саме в ранньому віці. Але чимало особливих дітей за медичними показами не можуть відвідувати дошкільні заклади. З ними треба працювати індивідуально. Проте якщо школярі з вадами здоров’я мають змогу навчатися вдома, то в дошкільній освіті такої форми навчання нема. Батькам доводиться самим шукати педагогів. А це непросто, бо ж дітям–інвалідам потрібні фахівці з освітою дефектолога, котрі знають, як із ними поводитися. У Луцьку таких обмаль.
ДИТИНІ НЕ СКАЖЕШ: «ЗАЧЕКАЙ» Тільки в Луцьку зараз проживає тисяча дітей з інвалідністю. — І їх щороку більшає, — розповідає Людмила Михайлівна. — Народжується покоління від батьків, котрі потерпіли від Чорнобильської катастрофи. У багатьох діток складні медичні діагнози — одна хвороба поєднується з іншою. Наприклад, дитячий церебральний параліч із порушенням зору чи слуху. Ще однією причиною збільшення кількості дітей з проблемами психофізичного розвитку є травми під час пологів, виходжування глибоко недоношених немовлят із критичною масою тіла — від 500 грамів. Вчасна допомога фахівців дала б змогу запобігти інвалідності одних і підготувати до школи інших. Але тільки в кількох садках є групи для особливих дітей. Тому більшість з них залишається вдома… Людмила Михайлівна вже давно говорить про те, що назріла потреба започаткувати центр альтернативної дошкільної освіти, де б працювали дефектологи і куди батьки могли звернутися за консультацією, діагностикою чи корекційними послугами. Ця думка визріла, коли пані Людмила працювала завідувачкою міської психолого–медико–педагогічної консультації. До неї зверталися батьки особливих дітей, котрі не знали, як виховувати своїх діток, куди їм іти з проблемами, яких із кожним роком більшало.
ВИСТАЧИТЬ І 18-ТИ КВАДРАТІВ? Ідея створити центр альтернативної дошкільної освіти, можливо, так би і залишилася на папері, бо ж для втілення її в життя потрібні кошти. Але допоміг випадок. Людмила Михайлівна дізналася про конкурс, оголошений відділом преси, освіти та культури посольства США в Україні, надіслала свій проект і... перемогла! Виграла грант на створення центру альтернативної дошкільної освіти. — Це буде така собі «маленька школа», — ділилася планами співрозмовниця. — Тут діти зможуть скористатися послугами психолога, логопеда, тифлопедагога, сурдопедагога, лікаря–психіатра, невропатолога, отримати психолого–педагогічну і логопедичну діагностику. Плануємо проводити спортивно–оздоровчі та релаксійні заняття. У міні–садку, який діятиме в нас, батьки зможуть на короткий час (до трьох годин) залишити дитину чи працювати з нею в корекційних розвиткових зонах. Діти матимуть змогу займатися в інтегрованому реабілітаційному театрі «Забавляночка». Плануємо, що центр надаватиме послуги і здоровим малятам, яким потрібна тимчасова психолого–педагогічна підтримка. Для створення такого осередку є все необхідне — програма дій, інформаційно–методична база, обладнання, закуплене завдяки фінансовій підтримці відділу преси, освіти і культури посольства США в Україні. Справа тільки за приміщенням. Батьки знайшли його: на проспекті Грушевського, 1, перший поверх, центр міста, зручний доїзд. Поряд — Східноєвропейський університет, студенти–волонтери могли б проходити у центрі педагогічну практику, а викладачі — впроваджувати авторські методики. Коли матеріал був підготовлений до друку, стало відомо, що «Центр розвитку дитини» нарешті отримав приміщення для «маленької школи». Правда, не те, на яке сподівалися, а лише 18 м2 у районі підшипникового заводу. Тож, як каже Людмила Михайлівна, очевидно, плани доведеться суттєво коригувати.
