А посередником у наречених був водій маршрутки, він же – дядько жениха...
А посередником у наречених був водій маршрутки, він же – дядько жениха
Анна КАРАСЬ
Того квітневого недільного вечора Олена ледве встигла на останню маршрутку, що курсувала до обласного центру. Людей біля платформи зібралося чимало. Втиснувшись у салон, дівчина подумки картала себе за те, що не поїхала раніше. Тепер півтори години буде трястись із таким «комфортом». Та її помітив водій автобуса, який пошкодував Олену і запропонував присісти на капот двигуна. Все ж краще там сидіти, ніж стояти на одній нозі. Дорога була неблизька, і слово за словом між водієм та пасажиркою Оленою зав’язалася невимушена розмова. Дівчина розповіла, що навчається в Луцьку й одночасно працює у Володимирі-Волинському, ще не заміжня. Як згодом з’ясується, Анатолій (так звати водія) якраз шукав наречену для племінника Олексія. Тож зацікавився пасажиркою — милою і скромною… Олексій народився та виріс у Запорізькій області. Після закінчення школи вступив до столичного вишу. Нині живе і працює у Києві. Частенько хлопець навідується на малу батьківщину своєї мами. Волинь йому дуже подобається. Тому й хотів, щоб майбутня дружина була родом саме з цього краю. А щоб якось задумане втілити в реальність, залучив до цієї справи свого дядька — маминого рідного брата Анатолія, якого він дуже любить, поважає і дослухається до його слів. Хлопець не сумнівався — дядько Толя допоможе, адже ж він водій, серед його пасажирів частенько, як розповідав, є хороші дівчата. Двічі Анатолій знайомив свого племінника з дівчатами, але далі першої зустрічі у молодих людей не йшло. Тому, коли втретє дядько подзвонив та повідомив, що знайшов хорошу дівчину, хлопець попросив, аби Анатолій надіслав йому її фото. Ясно, що він його не мав. Тоді на допомогу прийшли соціальні мережі. Олексій, ввівши у пошукову систему дані тієї дівчини, почав настирливо її шукати. Тричі надсилав фото ймовірної кандидатки-нареченої своєму дядькові, та, на жаль, серед них не було Олени. Хлопець вирішив: «Все, востаннє дивлюся. Ні, то ні. Отже, не судилося». І таки знайшов її. Олена йому відразу сподобалася. Тому, не зволікаючи, подзвонив дівчині і домовився про зустріч. Купивши квіти, чекав Олену в домовленому місці. Вона виявилася ще вродливішою, ніж на світлині. Уже після першого побачення молоді люди відчули спорідненість душ. Їм було цікаво разом. Але Олексія і Олену розділяли сотні кілометрів. І хлопець, довго не роздумуючи, вирішив запропонувати дівчині стати його дружиною. — Дядько Толік, я хочу одружитися на своїй Альонушці, — сказав, зателефонувавши на Волинь. — Мені знову потрібна ваша допомога: треба вибрати обручку. — Приїжджай, а там все організуємо, — радо відповів Анатолій. Вони разом вибрали перстень для дівчини, хоча не знали розмір її пальчика і довелося купувати навмання. Та, як виявиться, вгадали. І от цей день настав. Олексій вирішив, що освідчиться Олені на природі. Коли закохані сіли у човен і відпливли від берега, хлопець промовив: — Альонушка, ти вийдеш за мене заміж? Він ще не знав, що відповість Олена. «Чи ж справді вона мене кохає? А, можливо, я занадто кваплю її?» — за декілька секунд у голові хлопця промайнуло чимало запитань, відповідь на які могла дати лише вона. І ось прозвучали ці слова: — Так! Я стану твоєю дружиною! Того ж літа закохані побралися. Весілля зіграли за всіма волинськими традиціями. За «дружбу» в Олексія та Олени був той самий дядько Толік, він же Анатолій Лавренчук — водій маршрутки Луцьк—Світязь—Луцьк. — Я дякую Богу і людині, яка нас познайомила. Я й уявити не можу, як склалася б моя доля, якби не сіла тоді в маршрутку, що курсувала зі Світязя на Луцьк через Володимир-Волинський, — сказала наречена на весіллі, звертаючись до Анатолія. — Ви круто змінили моє життя. Щире вам за це спасибі! І на знак нашої вдячності прийміть у подарунок відеокамеру. …В Олени та Олексія Цибульків уже підростає синочок Іванко. А дядько Толік тепер чекає ще на одне весілля своїх пасажирів, яких він познайомив… — Приймаю заявки на об’єднання сердець, — розговорившись, жартома сказав водій Анатолій, коли я сіла у його маршрутку. Спочатку не надала значення цим словам. Але коли дорогою він розповів мені цю історію кохання, зрозуміла, що тепер їздитиму зі справжньою «свахою». До речі, пан Анатолій теж познайомився зі своєю дружиною, працюючи на цьому ж рейсі, але то вже інша історія.
На фото: Щасливі Олена та Олексій склали обітницю вірності у старовинному сільському храмі на Волині.
