БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІГОРЯ ПАЛИЦІ ВШАНУВАВ ФРОНТОВИКІВ*

Напередодні 68-ої річниці Перемоги представники благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці — Новий Луцьк» зустрілися з ветеранами, щоб вшанувати їх і подякувати за мирне небо. Спогади безпосередніх учасників бойових дій про пекельні 1941—1945 роки допомагають усвідомити ту ціну, яку заплатило старше покоління за сьогоднішній мир і спокій


Наталка ТАНДРИК

ВІД СНАРЯДА ВРЯТУВАВ ХРЕСТИК
— Почалась війна для нас тоді, коли налетіли німецькі бомбардувальники і зрівняли із землею аеродром у Колках, де я народився та жив, — розповів учасник бойових дій Микола Валеріанович Чернецький. — Треба було тікати звідти, тому ми переїхали до Луцька. У 1944 році забрали в армію та відразу направили на фронт. Бойові дії для мене почалися з визволення Інстен­ бурга. За 70 км від лінії фронту нас, піхоту, посадили на танки, які зробили ривок до цього міста. Обстріли, сна­ ряди, поруч люди помирають — це страшно. Далі ми пішли на Кенігсберг (раніше — Східна Пруссія, сьогодні — Калінінград — ред.). У прифронтовій смузі отримали наказ копати ніші під танки. Нас було семеро в окопі, куди ще раніше влучив снаряд. Кажуть, що двічі він в одну воронку не падає. Зі мною був ще один солдат з України, Віктор. У нас обох з’явилось тривожне відчуття. Віктор запропонував перескочити до іншого рову. Сержант дозволив нам, а сам залишився з іншими бійцями. Туди поцілив снаряд, і всі вони загинули. У Віктора і в мене в гімнастерках були вшиті хрестики. Думаю, що вони і врятували нам життя. Віктор після закінчення війни став священиком, хоча мав вступати до військової академії. Орден Слави отримав за те, що попередив, з якого боку наближалися німецькі танки. У тому бою за Кенігсберг полягли тисячі солдат. Хоронили їх у загальних могилах на узбережжі Балтійського моря. Пройшовши війну, зрозумів, що найголовніше в житті — поважати людей, тримати дане перед ними слово, любити свою державу, бути патріотом.
Ветеран із вдячністю згадує й те, що сьогодні не забувають про ту ціну, яку заплатило його покоління за перемогу:
— Я входжу до складу обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Воно проводить зустрічі з нагоди свят, допомагає тим, хто потребує опіки. Не забувають про нас і благодійники. Так, від «Фонду Ігоря Палиці — Новий Луцьк» нам вручали подарунки — продуктові набори з нагоди свят. Цього року теж запросили на святкову зустріч з нагоди Дня Перемоги. За увагу до колишніх фронтовиків поважаю народного депутата України Ігоря Палицю, який знає місцеві проблеми, потреби ветеранів і старається допомогти лучанам.
Голова обласного відділення Всеукраїнського об’єд­ нання ветеранів Валентин Кирилович Добрянський доповнив розповідь про співпрацю з «Фондом Ігоря Палиці — Новий Луцьк»:
— Наша ветеранська організація створена у 1996 році. Ми шукаємо шляхи для порозуміння всіх ветеранів: учасників Другої світової війни, воїнів УПА, політв’язнів і репресованих, дітей війни, ветеранів Збройних сил. Також дбаємо про організацію дозвілля. При нашій організації діє вокальний колектив з одинадцяти людей, вже маємо запрошення виступати у військових частинах. Вирішили звернутись до «Фонду Ігоря Палиці — Новий Луцьк» з проханням допомогти придбати фортепіано. Там відгукнулись і посприяли у вирішенні цієї проблеми. Активісти нашої ветеранської організації неодноразово звер­ тались у приймальню Ігоря Петровича. Тут завжди підтримують колишніх учасників бойових дій, фронтовиків, дітей війни ліками, продуктовими наборами.
ЯК ВДЯЧНІСТЬ ЗА ВІДВАГУ
Голова ветеранської організації ЖКП № 7 у Луцьку, учасник бойових дій Георгій Демидович Башкатов пережив війну і героїзм фронтовиків бачив на власні очі:
— Службу в армії я розпочав у 1939 році на Далекому Сході. Коли почалася війна, нас направили у місто Буй Костромської області. В 1942–му вступив у бій як розвідник. Спочатку обороняли Москву. Нам не вистачало техніки, зброї. Під час Курсько–Орловської операції отримав поранення. Брав участь також в одній з найбільших стратегічних нас­ тупальних операцій — «Багратіон». Пройшов із боями територією Росії, України, Білорусі, Польщі. День Перемоги зустрів у Кенігсбергу. Торік, коли святкували визволення України, за підтримки «Фонду Ігоря Палиці — Новий Луцьк» ми організували жалобний обід по загиблих і померлих ветеранах. Цього року він також відбудеться — з нагоди Дня Перемоги. Добре, що є такі благодійники, як народний депутат України Ігор Палиця, який підтримує і не забуває нас.
ПЕРЕМОГУ ЗДОБУЛИ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО
Спогадами про війну поділився й учасник бойових дій Олексій Тихонович Ліхтарович:
— Коли почалася війна, наша сім’я жила в Томську. Я був курсантом Білоцерківського військового училища. Після початку війни нас направили на фронт. Повезли потягом через Москву. Коли побачили розгромлену, спалену, понівечену територію, відчули, що таке війна. Знали, що фашисти знищують мирних людей, забирають у концтабори. І йшли на кулі заради звільнення нашої землі. Після закінчення Курсько-Орловської битви прибули до 77–ої московської дивізії Кіровського району. Там уперше, будучи 18-річними юнаками, побачили, як ворожа авіація, знаючи про армійське поповнення, прилетіла бомбити станцію. Мене зарахували до автоматної роти. Брав участь у звільненні Чернігова, форсуванні Дніпра, східної Білорусії. Саме там був для мене найтяжчий бій. Тут отримав медаль «За відвагу». У кінці лютого нас переправили потягом на південь від Ковеля. У Турійському районі наш 215–ий полк зайняв оборону вздовж Турії. Ми трималися близько 5 місяців, аж до визволення Турійського району. Потім форсували Захід­ ний Буг. На території Польщі нас зустрічали хлібом-сіллю. Згодом підійшли до Вісли. Зараз про це легко розповідати, а тоді йшли з боями, були втрати, помирали мої товариші. У 1944-му з Польщі мене направили у танкове училище, де й зустрів День Перемоги. Відчув, яке це щастя — вижити в цій війні. Адже двічі смерть була поруч: двічі міни, які могли вибухнути за кілька сантиметрів від мене, не спрацьовували.
Голова первинної ветеранської організації при ЖКП №11 міста Луцька Петро Дмитрович Охотін розповів, що на обліку тут 185 учасників війни та бойових дій, вдів загиблих, ветеранів праці та Збройних сил.
— Багатьом ветеранам, учасникам бойових дій важко ходити. Тому їм необхідна не тільки турбота, а навіть добре слово, яким зігрівали їх представники благодійного фонду народного депутата України Ігоря Палиці, — додає він. — Ця людина щедро ділиться своїм теплом із тими, хто цього найбільше потребує, має велике бажання допомагати людям. Особливо вражає уважне ставлення, глибока повага до ветеранів. Ігор Петрович як історик (знаю, що він закінчив історичний факультет) високо цінує мирне життя, яке дісталось нинішнім поколінням завдяки відвазі колишніх фронтовиків.
Представники благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці — Новий Луцьк» завжди з особливою увагою ставляться до звернень ветеранських організацій міста Луцька і допомагають ветеранам усім, чим можуть. Адже їхня мужність і відвага неоціненні і гідні пошани вдячних нащадків, які живуть під мирним небом.


На фото: Микола Валеріанович Чернецький вдячний народному депутату України Ігорю Палиці за увагу до ветеранів.