Був скептиком – тепер знімаю капелюха. І запрошую в ЛНТУ!

Усі на Волині й далеко за її межами знають, що «легендою» Луцького національного технічного університету називають світлої пам’яті Віктора Володимировича Божидарніка (1945–2015), який очолював заклад від часу його становлення як індустріального інституту в 1991 році. Це була епоха розбудови, формування авторитету, здобуття статусу національного.

Він віддав університету всього себе. І його усміхнене обличчя зі світлини у вестибюлі на першому поверсі й сьогодні спонукає зупинитися і вклонитися.

 Тому, коли у 2020 році перемогу на виборах ректора здобула Ірина Вахович, у багатьох працівників (зізнаюся – і в мене) були сумніви: чи зможе тендітна жінка очолити складний, багатогалузевий, понад десятитисячний колектив?

Не можна навчати будівельників у занедбаних аудиторіях, енергетиків – у малоосвітлених, темних приміщеннях, ІТ-інженерів – у застарілому середовищі. 

Адже ректорське крісло – це не м’який трон із бархатними підлокітниками. Це – твердий табурет без спинки. До нього сходяться глобальні виклики і дрібні побутові проблеми, кадрові рішення і людські долі. І сидіти на ньому – зовсім некомфортно.

До того ж саме на початок її каденції припали пандемія COVID-19 і повномасштабне російське вторгнення – найтяжчі випробування для країни і для системи освіти.

І все ж – їй вдалося.

Настільки, що на чергових виборах 9 грудня 2025 року вона перемогла з переконливою перевагою: 520 голосів «за» проти 20 «проти». І голос п’ятирічного скептика тепер твердо був за неї.

Чому?

Бо за ці роки, завдяки наполегливій праці, з’явилися і «спинка», і «підлокітники» для того символічного табурета. Бо крапля справді точить камінь.

Насамперед змінився простір. Свіжий жіночий погляд звернув увагу на комфорт внутрішнього середовища й зовнішній вигляд корпусів. Адже університет, який готує інженерів, сам має бути взірцем інженерної культури.

Не можна навчати будівельників у занедбаних аудиторіях, енергетиків – у темних приміщеннях, ІТ-інженерів – у застарілому середовищі. Бо з давніх- давен людину зустрічали та оцінювали за рівнем її охайності та одежі, як і господаря – по його обійстю. Так і зворотно. В гарному обійсті не допустимий внутрішній безлад, як в інтелігентній на вигляд людині – абсурд у голові. Такий навчальний заклад – не просто ВИШ, а частина індустріального розвитку майбутнього нашої України.

 За п’ять років університет змінив обличчя і, що важливо, – атмосферу. Оновлені аудиторії, сучасні локації для відпочинку між заняттями, спортзал, басейн, льодова ковзанка. Простір став світлим, функціональним і гідним молоді.

 Сьогодні благоустрій ЛНТУ формує інше сприйняття закладу. Бо охайне подвір’я й продуманий простір змінюють ставлення – як до університету, так і до себе в ньому.

Це відчувають не лише студенти, а й ті «аксакали» університету, які працюють від його створення. З’явилося відчуття піднесеної, європейської атмосфери.

 Недарма ще понад дві тисячі років тому римський архітектор Марк Вітрувій сформулював знамениту тріаду: міцність (firmitas), користь (utilitas) і краса (venustas). Лише їхня єдність забезпечує досконалість споруди.

Перший постулат – міцність – заклав патріарх закладу Віктор Божидарнік.

Другий і третій – користь і краса – сьогодні послідовно втілює Ірина Вахович.

Можливо, саме тому цифри 520 і 20 говорять самі за себе. І, на мою думку, заслуговують на більше, ніж маленький абзац. 

Петро БІСКУБ, доцент факультету архітектури, будівництва та дизайну ЛНТУ.

Зараз також читають: Коли ж «томагавки» полетять на москву?..