«Вважаю, що доля була моїм надійним супутником у житті».
Знаний волинський аграрій Віталій ЗАРЕМБА: «Завжди пам’ятай про те, що дорогою, якою йдеш угору, можливо доведеться повертатися назад…»
Таке життєве кредо голови СГТОВ «Романів», заслуженого працівника сільського господарства України Віталія Заремби, знаного аграрія не тільки на теренах Волинського краю, якому другий день березня подарував платиновий ювілей – 70 років
Так, Віталію Зарембі – 70! Хоча ювілей, ми розуміємо, лише певний набір цифр, а далі річка життя не буде мілкішою, а стане ще більш повноводною, збагаченою мудрістю прожитих років.
Віталій Миколайович у сільському господарстві, як з усмішкою зізнається, – з малечих літ, і ніколи не приховував, що він – дитина села. Мав тягу до знань і наполегливо вчився. Закінчив Рівненський сільськогосподарський технікум, у 1987 році – Львівський політехнічний інститут. У 24 роки став головою колгоспу у Чарукові Луцького району, починаючи з 1982-го, керував романівським господарством. Має майже 50 років трудового стажу, 15 із них – на чиновницьких посадах у Волинській ОДА. Ніколи не прагнув, як каже, перескочити через себе, і завжди радо повертався на романівські простори.
За мудрість, чесність, порядність, підтримку і допомогу люди йому довіряли і довіряють, поважали і поважають. Бо побачили, що хто не лінується і добросовісно працює, у того й життя змінилося на краще.
Усі в Романові знають, як Віталій Заремба безкорисливо дбає про соціальну сферу села, про дошкільнят і школярів, простих людей, хоче бачити їх усіх заможними і щасливими.
Сьогодні господарські турботи романівського голови тісно переплелися з військовими. Сторінку мирного щасливого життя перекреслила війна, змінила плани, внесла корективи. Тепер керівник товариства зі своєю командою плани втілюють у життя, допомагають ЗСУ, фронту, військовим частинам. На часі вирішується питання придбання автомобіля військовим.
– Боляче до сліз усвідомлювати події, що сьогодні відбуваються у нашій рідній Україні. російська агресія покалічила багато доль, забрала життя людей, змінила плани. Поповнили лави ЗСУ і працівники нашого господарства. На жаль, маємо і гіркі втрати. Це дуже болюча тема. У пошані схиляю голову перед тими, хто віддав своє життя за Україну, і тими, хто зараз мужньо її захищає, – з глибини душі линуть слова романівського аграрія.
…Відомий фундатор наукової педагогіки Ян Коменський говорив, що тільки те в людині міцне і надійне, що всмоктується в її характер із дитинства, в першу пору життя. Смак хліборобської праці Віталій Заремба пізнав ще з дитинства, бо зростав у простій селянській родині в селі Іскра Рівненського району Рівненської області, де батьки – Микола та Софія Заремби – трудилися зрання і до смеркання, а їх не по літах дорослий син мав свої господарські обов’язки, допомагаючи їм.
Як приємно було взяти вранці в руки мотику, вийти на город, нагнутися і обробити рослинку, дати їй життя.
І вони, оті надзвичайно дорогі літа, проведені в батьківській оселі, і донині колишуть душу мудрого керівника, хлібороба, людини далекоглядної і цілеспрямованої. Чомусь запали в душу слова, сказані ним: «Як приємно було взяти вранці в руки мотику, вийти на город, нагнутися і обробити рослинку, дати їй життя. Від цих приємних спогадів нікуди не втечеш, не заховаєшся, а я й не прагну цього, бо вони для мене – дорогі й рідні».
– Віталію Миколайовичу, а хто ще, крім батьків, зіграв значну роль у Вашому житті?
– Своєму професійному зростанню, непростій науці життя завдячую прекрасній неординарній людині, свого часу першому губернатору Волині, представнику Президента України у Волинській області – Володимиру Івановичу Блаженчуку, який розгледів у мені потенціал і з місця голови колгоспу запросив на посаду заступника представника Президента в області. Це було у 1992 році. Завжди велику підтримку і надійне плече відчував і відчуваю від дружини – Алли Модестівни, за що їй велика вдячність.
– А коли усвідомили сенс слів: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом?»
– Напевне, коли по-справжньому відчув смак хліборобської праці. Це почуття супроводжує мене й понині, але переконаний, що з самого початку своєї трудової діяльності хотів працювати, хоча толком у галузі сільського господарства мало що й знав. Відчував, що це – наука, яка вимагає творчого підходу. Тому тут є себе в чому проявити. «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» – це той самій селянин, хто біля плуга, тваринник – на фермі, члени буряківничої ланки – під пекучим літнім сонцем, які віддавалися праці сповна, раділи здобуткам, старалися, щоб було краще.
– Пане Віталію, з висоти Ваших 70-ти років, що вкладаєте у слово ЩАСТЯ?
– Щастя – поняття велике і багатогранне. І кожна людина його відчуває і сприймає по-своєму. Ще древні мудреці констатували просту життєву істину: неможливо бути щасливим в оточенні нещасливих людей. Прагнення наповнити цей світ добром і милосердям, любов’ю та повагою один до одного, серцем і душею відчувати стан іншої людини, вчасно підставити плече і допомогти – властиве не кожному. Такі почуття треба закладати дитині ще перших кроків життя, з тої пори, коли допитливі оченята хочуть все побачити і почути. Щастя точно не у великій кількості грошей, а у вмінні ними розпорядитися, спрямувати у правильне русло. І завжди потрібно пам’ятати, що коли ідеш по дорозі, то треба нею повертатися назад, піднімаєшся вгору – опускатися вниз, коли просто прошкуєш – також треба повертатися до своїх витоків. При будь-яких обставинах потрібно бути людиною.
– Так, а що найбільше Ви цінуєте в людях?
– Віру в себе. Ще з початку своєї трудової діяльності намагався завжди підтримати людину, вдихнути в неї надію, що вона може змінити життя на краще. І коли бачив, що вона змінюється, перероджується – я радів цьому. Мені було і є приємно, коли людина досягає успіху і дякує за допомогу.
– До свого життєвого поля ви додали ще одну весну… З хліборобською відданістю матінці-землі, з надіями і сподіваннями. Скажіть, чи ж вдалося вам прожите життя?
– Вдалося у повному обсязі, реалізувався у повному змісті. Вдячний долі і Всевишньому за своїх трудолюбивих батьків, які своєю хліборобською мудрістю дали мені путівку в життя. Вдячний, що в добрий час зустрів свою надійну половинку – Аллу Модестівну, яка стала моєю дружиною, матір’ю наших прекрасних доньок, бабусею улюбленої внучки Маргарити, якою дуже тішимося, другом і порадником. Живемо за принципом взаємної підтримки невеличкої, але дружної сім’ї.
Перша сторінка «Волині» за 4 березня з публікацією про Віталія Зарембу. Фотоскрін: Газета «Волинь».
– Коли б можна було прокрутити стрічку життя назад, що Ви підправили б чи навіть викреслили?
– А я нічого не хотів би поміняти. Якщо не вбив, не вкрав, не зрадив, то, вважаю, що доля була моїм надійним супутником у житті. Отож, ні за чим не жалкую.
Колектив газети «Волинь» надсилає вам, шановний Віталію Миколайовичу, щирі вітання. Вдячні вам за розуміння і підтримку. Нехай Всевишній дарує вам багато світлих і щасливих подій безумовно на мирній і рідній землі, про які буде приємно згадувати. Добрих вам засівів, рясних сходів, щедрих ужинків! З ювілеєм!
Зараз також читають: Журналістка з Волині: «Замість пошани – вкрадені квіти…».
