«Немає освітлення, а харчується він «гірше в’язня концтаборів», – йшлося в листі.
«Волинянин живе, ніби в хату влучив російський дрон…»
До редакції газети «Волинь» надійшов лист від жителя села Садів Луцького району – Леоніда Палійчука, в якому він дуже переживає за свого односельця – Олександра Сиротинського. Суть звернення полягає в тому, що, мовляв, у чоловіка валиться будинок, «немов туди влучив російський дрон», а «уваги з боку місцевої влади – нуль!». А ще автор листа додає: «У Сиротинського переломана ключиця і пошкоджене ребро. Немає освітлення, а харчується він «гірше в’язня концтаборів». Перебивається випадковими заробітками, а виручає його присадибна ділянка, ліс і риба…»
Повірте, шкода стало чоловіка, тому, незважаючи на морозяну погоду, слизьку дорогу, вирушаємо у одне з найвіддаленіших сіл Луцького району. Слава Богу, що дорога так-сяк була розчищена. Дізналися, що будинок Сиротинського знаходиться з правої сторони відразу через пару хат при в’їзді в село. Вдивляюся у кожну оселю, бо ще був сигнал, що у цьому помешканні було загоряння. Проте, про пожежу нічого не нагадувало. Тому намагаємося знайти хоч одну людину, щоб таки дізнатися, де шукати власника.
Не буду переповідати пошуки пана Сиротинського, але зустріч з ним таки відбулася. І першим здивуванням чоловіка було, мовляв, «я нічого не знаю і нікуди не писав». Правда, таки пригадав, що колись звертався до голови сільської ради Івана Шендюха і два рази отримував грошову допомогу на лікування рідних.
Що стосується його життя, то трохи розповів. У Садові проживали його батьки, тут народився і він 1973 року (чоловік ще відносно молодий). На моє прохання, життя в своїй оселі таки показав.
Що можу сказати? Умови проживання вкрай незадовільні, бо брудно, незатишно. На мою думку, аби чоловік постарався, то зробив би хоча б щось, щоб навести елементарний лад. Питаю, чому так живете? У відповідь почула: «Тут треба мільйони вкласти!».
Виявляється, що ще минулої зими підключив невідомий обігрівач і внаслідок замикання сталася пожежа. У кімнатах кругом кіптява так і залишилася, на вікнах скло потріскало, шматками повипадало, закрито целофаном. Погодьтеся, щоб все це прибрати, мільйони не потрібні. А на питання, за які кошти проживає, почула одне: «А воно вам треба…»
Питаю, чому так живете? У відповідь почула: «Тут треба мільйони вкласти!».
Аби чоловік постарався, то зробив би хоча би щось, щоб навести елементарний лад і мільйони тут не потрібні. Фото: Ніни КОСТРУБИ.
«Я нічого не знаю і нікуди не писав». Фото: Ніни КОСТРУБИ.
«Невже дрон влучив?» Фото: Ніни КОСТРУБИ.
За роз’ясненнями звернулася до старости села Івана Шендюха. Ось що він сказав: «Олександр Сиротинський зареєстрований та проживає у селі Садів із дня народження. Деякий час працював у селищі Торчин, але вже понад 20 років ніде не працює та не бажає працевлаштуватися, веде безтурботний спосіб життя, зловживає спиртними напоями. Власником житлового будинку значиться його покійна мати Махиборода Софія Андріївна, будинок не переоформлений, право приватної власності відсутнє.
На проживання заробляє, допомагаючи місцевим жителям збирати сільськогосподарські культури. А ще ходить по лікарські рослини, гриби, ягоди та продає заготівельникам. У господарстві нічого не утримує, присадибну земельну ділянку (50 сотих) віддає в користування односельцям. Має в приватній власності земельні частки, які здає в оренду СГПП «Дружба», відповідно отримує орендну плату».
Можна зробити висновок, що працювати Олександр Сиротинський вміє, люди йому довіряють. Тому, на нашу думку, односельці, побачивши його старання щодо змін у батьківській оселі, прийшли б на поміч. Головне – не лінуватися і зміни на краще будуть. Бо, як говорить народна мудрість: «На Бога сподівайся, а сам праці не цурайся».
Зараз також читають: Що зробити, аби вода не втікала з волинських колодязів і ставків?
