Завдяки своєму блогу, волинянка здобула титул «Гордість Тернопілля»

«Показую, як наша сім’я починає життя з «нуля»…»

Олені Петрик (у дівоцтві – Богонос) – 31 рік . Вона родом із села Борочиче Мар’янівської територіальної громади Луцького району. Ця імпозантна леді, постів якої майже два роки поспіль щодня в соціальних мережах чекають десятки тисяч підписників, минулоріч у жовтні порадувала їх та свою родину неочікуваним навіть для себе запрошенням від телеканалів «Тернопіль 1» та ІНТБ  стати учасницею престижного проєкту «Гордість Тернопілля».

«Ми повинні знати людей, чия титанічна праця робить нашу область сильнішою!» – таку місію обрали для себе ініціатори цього заходу, даруючи тернополянам право обрати кращого з кращих підприємця, волонтера, громадського діяча, вчителя, студента, митця, лікаря, артиста року…

Олену Петрик, яка два роки тому стала тернопільською невісткою, а невдовзі й лідеркою інтернет-контентів, засновники конкурсу удостоїли честю позмагатися в номінації «Інфлюенсер року» – й не помилилися.

«Я, християнська психологиня та блогерка, показую як наша сім’я починає життя з «нуля». Ми купили стару хату, звели понад 600 м теплиць і будуємо свій бізнес, у який вкладаємо свої гроші. Мій блог – про щирість, працю та віру в усе краще», – так лаконічно презентувала себе волинянка на своїй другій батьківщині, а на велелюдній нещодавній церемонії вона прийняла нагороду та овації зі скромними словами: «Не вірю, що я на цій сцені, однак дуже дякую за цю мить захисникам, організаторам, моїм рідним та всім-усім підписникам».

До слова, інфлюенсер (від англ. influence – вплив) – це лідер думок або публічна особа, яка, завдяки своїй експертності, харизмі чи контенту в соцмережах (Instagram, YouTube, TikTok), має значний вплив на думки, рішення та поведінку аудиторії.

Майбутня блогерка росла «домашньою» дівчинкою

– І хейтерам теж дякуєш, Олено? – запитую переможницю більше всерйоз, аніж жартома. У відповідь Олена дарує мені світлу усмішку, за яку, бува, чомусь отримує на горіхи в коментарях від злостивців, а розповідь про свій шлях до визнання починає з батьківської хати. Молода жінка й уже сама ненька донечки Яринки зізнається, що вдячна мамі-вчительці біології Борочиченського ліцею Ніні Богонос і татові – знаному на Волині адвокатові, ексначальнику Горохівського РВ УМВС України у Волинській області, підполковнику Ігорю Богоносу: в сонці їхньої любові вона росла дуже щасливою «домашньою» дівчинкою, якій подобалося робити все… «як скаже мама». З тим охоче вступила вчитися в коледж на бухгалтера, відтак – до Тернопільського економічного університету. Працювала за професією років зо три й таки зуміла визнати: їй нестерпно нудно серед монотонних цифр!

– І знову респект моїм батькам – вони зрозуміли й підтримали, коли я вирішила стати заробітчанкою на трускавках і помідорах у Польщі. Щоправда, на тих плантаціях мало не вмерла від фізичного навантаження, та після цього мала дуже хорошу роботу в польській пекарні. Вдячність її власникам за людяність переповідаю всім досі. Я ніби шукала себе в тих важких роботах. Все робила з відповідальністю, якої від мене очікували, і гарним настроєм, бо вважаю його надважливим у кожному колективі. Словом, морально мені було добре всюди, тому я зрозуміла найважливіше: «моє» – це професія, пов’язана безпосередньо з людьми, й вступила навчатися спершу на соціального педагога, а за тим – на психолога в Східноєвропейський національний університет, – згадує наша землячка.

«…Мій шлях дорослішання розпочався в 23 роки»

З Оленою хочеться радіти та сміятися, слухаючи її життєрадісні розповіді про те, як вона тішилася, «підстрибуючи мало не до стелі», коли отримала замовлення на онлайн-консультацію від першої клієнтки. Її вдячність приємно переповідати, скажімо, для досвідченої наставниці Жанни Наквацької, психологині Мар’янівського ліцею, та колег із Оваднівського ліцею. Олена Михайлівна із захопленням розповідає, наскільки до душі їй припало спілкування з дітьми, й не лукавить, мовлячи про обмеження, які вбачає у вчительській системі, та мізерну заробітну плату для молодих спеціалістів.

– Я жила з батьками, тому могла собі дозволити працювати в школі зі зарплатнею 5000–6000 гривень, а як з нею вижити в великому місті, не уявляю?! – не лукавить вона, аргументуючи своє рішення стати приватним психологом. 

Нині її клієнти – це люди віком 20–40 років із України, США та європейських країн. Було, що в тиждень брала по 20 онлайн-консультацій, незважаючи на виснажливість, але з народженням Яринки, якій уже рік і два місяці, кількість зустрічей довелося зменшити вдвічі.

Більше того, клопотів додалося, коли молода сім’я вирішила збудувати власний бізнес, зайнявшись вирощуванням саджанців ожини, жимолості та інжиру. Задля цього Олена з Володимиром купили неподалік Тернополя стару хату (фактично без комунікацій), звели біля неї близько 600 м
теплиць, закупили елітні сорти обраних кущів, розмножили їх і зробили спробу продати! Перший млинець із тої продажі звівся нанівець. Проте після цього Олена, озброївшись інформацією про вирощене власноруч, стала доброзичливо рекламувати  тепличну продукцію Петриків у соціальних мережах.

«Ніколи не думала, що стану ще й блогеркою…»

Шукаючи покупців на якісні, рідкісні сорти інжиру, жимолості та ожини, Олена, за її словами, й сама не помітила, як у розповідях про догляд за ними та врожайність обмовилася про те, що вдалося зробити в старій-новій хаті. Коротенька розповідь про клопоти молодої господині на величезному обійсті з теплицями, старими трухлявими деревами,  з усіма привабливими й ще захаращеними місцями «блиснула» неймовірним результатом для новоспеченої блогерки – першим мільйоном переглядів.

– Я була тоді на дев’ятому місяці вагітності, бізнесові мрії стали віддалятися від реалій, інколи мені здавалося, що ось-ось опустяться руки, але той перший мільйон лайків подарував мені впевненість у тому, що з поміччю своїх помилок я дорослішаю та йду таки вірною дорогою, – знає ціну визнання молода інтернет-авторка. До речі, представницею цієї сучасної професії вона назвала себе, отримувавши титул «Гордість Тернопілля».

Володарка титулу «Гордість Тернопілля» в номінації «Інфлюенсерка року» не таїть: висока нагорода утвердила її самооцінку та додала натхнення до спілкування з наразі 200 000-ою аудиторією своїх підписників.

До цього ж  … було по-різному: спершу на досі незнайомому поприщі публічності її до сліз ранило кожне в’їдливе, підступне, зневажливе чи глузливе слово хейтерів.  Бо й справді, важко зрозуміти, чому люди на щирість відповідають іронією, на бажання спілкуватися – недовірою, на доброзичливу усмішку – ворожістю… Але Олена  каже, що від гніву на них уже вилікувалася й не ображається на жодного, хто, скажімо, критикує її зовнішність, одяг, життєлюбність, порядки в господарстві і навіть даровану Богом вроду! Натомість чимало корисного засвоює від людей, які дають дієві поради, діляться рецептами, добрими намірами, побажаннями, змістовними відгуками про події в житті Олениної родини та своїх сімей. Блогерка радіє, що чимало підписників пропонують їй стати друзями й відповідає їм добрим словом попри обмежений час.

«Натхнення всюди поруч нас»

Володарка титулу «Гордість Тернопілля» в номінації «Інфлюенсерка року» з волинським корінням Олена Петрик (Богонос) не таїть: висока нагорода утвердила її самооцінку та додала натхнення до спілкування з наразі 200 000-ою аудиторією своїх підписників.

Блогерка приязно констатує: рекламний контент для Петриків-садоводів, звісно, важливий, але спілкуватися з користувачами соціальних мереж Олені тепер хочеться про все на світі, особливо, якщо йдеться про дітей, сімейний затишок, цікаві факти, життєрадісні історії, сенс кожного дня та довгого життя… Натхнення ж бо поруч нас щохвилинно. Роздивитися чималу порцію позитиву за бажання можна та варто в сніговій кучугурі, в якійсь старій хатній речі, в ароматній кружці кави чи рецепті тістечка, в бур’яні на подвір’ї, якщо воно своє, і навіть у високому тинові в мріях, що ним, бува, хочеться  відгородитися від світу бодай на кілька хвилин.

– Жити цікаво тоді, коли ти займаєшся улюбленою справою! – констатує блогерка Олена Петрик, віддаючи тепер однаково належну данину поваги фаху психолога та блогерства. Поруч зіркової мами завжди донечка Ярина. А як же без неї? Схоже, мамина помічниця не в кадрі лише тоді, коли безпечно спить у своєму ліжечку. Олені та більшості її підписників це теж до душі настільки, що вони діляться зі своїми інтернет-улюбленицями найдорожчими речами зі свого дитинства.

«…«Волинь» у нашій родині – це завжди топ-газета»

Запитую Олену, чи асоціює вона модерне інфлюенсерство, скажімо, з журналістикою, й вона резюмує: ці професії – це суцільна творчість, покликана насамперед цінувати людей. На закид недоброзичливців «про мільйони гривень, які заробляє блогерством», реагує мудро: «Звісно, це – не мільйони, але більше, як зарплата пересічного українця. До цього ж, порядні люди чужих грошей не рахують».

На побажання ж у коментарях ставати Олені серйознішою, навіть мені хочеться відповісти: «Встигне ще набутися й серйозною, й дорослою, й борони Боже, сумною, бо ще той не вродився, хто не плакав чи не журився».

… На урочистій церемонії в Тернополі першою Олену вітала її родина. Їй було до сліз приємно бачити поруч маму, тата, сестру Оксану й по-іншому бути не могло, настільки Богоноси цінують даровану Богом сім’ю. Її оберегом величають Боже слово та сердечну молитву, а всі разом обожнюють години, в які куховарить батько.

«Це так смачно, що не уявляєте! – каже вдячна донька зі сторінок газети «Волинь» і додає: – «Волинь» – це топ-газета в нашій великій родині вже десятки років. Пам’ятаю, як ще дідусь Ананій чекав і читав її. Колись вона була така-а-а велика розміром! І цікавим це видання є завжди. Щоправда, з початком війни багато публікацій  дуже «важкі» – смерті Героїв, горе їхніх рідних, тому читати їх важко особливо старшим людям… Молімося, щоб закінчилася війна».

Вдячні вам, Олено, бо це теж свого роду відверта позиція нашої читачки! Своєю чергою, теж гордимося, що своєю харизмою зуміли торкнутися духовності славного Тернопілля, а на ваших професійних дорогах бажаємо зустріти якнайбільше хороших людей!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ