Погляд журналістки з Волині: Менше преси – більше… вафель?

До скандалу суспільство додало жару, пов’язавши його з резонансним обговоренням законопроєкту, який передбачав зниження в Україні віку шлюбу до 14 років, та навіть пов’язало їх із оприлюдненими плівками Епштейна – впливового фінансиста, звинуваченого в педофілії.

Реакція компаньйонів на скандал не забарилася: світлини видалили, «Укрпошта» та Rikky Hype вибачилися, гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський особисто визнав помилку, співпрацю припинили. Тим часом звернення посадовця чимало користувачів соц­мереж прокоментували по-різному: дехто дякував йому за модернізацію ввіреної йому галузі, інші радили: «краще не вибачався б» й гнівно, жартівливо чи повчально аргументували таке побажання.

Логічно, що пан Смілянський мав би читати коментарі, бо серед них є чимало справедливої критики та доречних відгуків. Мені, скажімо, як давній клієнтці пошти та журналістці водночас, в очі впадали думки, пов’язані з проблемами преси. Переповідаю один із них, що належить киянці Катерині Потловій: «Нащо всі ці великі тексти та «співпраця» з якимись брендами дитячого одягу? Нащо? Ви пошта – чи універмаг? Ви краще за ці гроші оновили б свою систему прийому посилок. 6–7 посилок 40 хв приймають, та ще 45 хв в черзі…»

І справді, нині українцям у селах пошта вже асоціюється з автомобілем, який приїжджає в село на дві–три години, а його екіпаж із трьох людей (включно з водієм) розривається між прийомом платежів за компослуги та продажем ковбаси, пряників, соків, миючих засобів та всім іншим, що підпадає під дуже вигідне комерсантам формулювання «товари першої необхідності». Та для багатьох поколінь, які теж успішно освоїли сучасні гаджети, пошта ще пам’ятається затишним приміщенням, із якого сільські жителі виглядали листонош із листами та газетами, а не з консервами та милом (при всій повазі до їхніх виробників). Стелажі гнулися від видань, що мали багатотисячні тиражі, а для шанувальників преси святковими були дні передплатників…

Пошта була місцем, яке об’єднувало зустрічами, можливістю живого спілкування, бажанням купувати пресу, листівки, журнали з кросвордами, дитячі розмальовки, словом, усе, що повчально величаємо «не хлібом єдиним». Товарами ж «першої необхідності» жваво торгували їхні продавці в магазинах, які нині є в кожному селі, а соціальні працівники доставляли з них усе потрібне людям хворим чи безпорадним.

Зрозуміло, що частина суспільства завдяки «розумній» техніці зараз дізнається новини з інтернет-стрічок, але в час війни відчуває їх дефіцит через постійну нестачу електроенергії.

Та повернімося в роки, коли головним завданням поштовиків було не продати якнайбільше матеріального, а заохотити людей, принаймні, допомогти їм передплатити улюблені видання й потому вчасно доставити їх! Хіба тоді Україна була біднішою іміджем країни, яка цінує преміальний духовний продукт, а «Укрпошта» – хорошою славою?

Але! «Найбільше продається товар, знаєш, який? Вафлі «Артек». Вони не просто так стоять, це тому, що їх купують. До речі, молодь купує енергетики. Тому дивимося, що треба енергетики поставити до відділень», – важко повірити, та цим похвалився головний поштар країни минулоріч у листопаді в інтерв’ю на YouTube-каналі «Пряма червона».

Складно в цій ситуації визначити межу між важливістю морального та матеріального, та факт, що «Укрпошта» часто перетворює свої відділення на міні-магазини з широким асортиментом – це досить унікальна тенденція в світі. В Західній і Північній Європі, наприклад, окреме поштове відділення рідко продає продукти саме від пошти, але дуже часто пошта працює всередині продуктового магазину чи кіоску – і тоді споживачі фактично купують і продукти, і відправляють посилку в одному місці. Словом, кожен якісно робить те, на що вчився. Це теж просто та мудро, тому зазвичай усім зручно та вигідно! Й монополіям – зась!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ,  редакторка відділу інформації газети «Волинь»

Читайте також: «Книг буде більше? У 2025-ому на Волині з’явилось кілька нових видавництв».