Волинська журналістка: «Дізнавшись, що ми з України, кенієць у центрі Мілана закричав: «путін – х@йло!»

…стриманістю швейцарців їхньою участю в долі України

Буваючи в європейських країнах ще задовго до повномасштабного вторгнення росії, в потоках туристів мало зважала на різномов’я, яким кишать мегаполіси. Звісно, в ньому солов’їною вирізнялася українська мова, а здійснивши мрію про поїздку в чергову столицю, насолоджувалася її неповторністю й бажанням місцевих жителів вразити своєю гостинністю. 

З початком війни цифра «нашого цвіту – по всьому світу» налічує приблизно 6,9 мільйона біженців, з яких понад 6,3 мільйона перебувають у Європі, а я ловлю себе на думці, що в нових для себе її містах найперше шукаю поглядом синьо-жовті кольори, плакати з написами на кшталт «Stand with Ukraine» («Підтримуємо Україну»). Розумію, що справа не в кількості такої символіки, що асоціюється з підтримкою України в роки найтяжчої біди – війни, проте треба «знати пана по халявах».

У Женеві рідної мови майже не почула. У вічі впав всюдисущий порядок. Від свіжості подиху Женевського озера та Альп – повітря для приїжджих першими годинами відчувається чистим до запаморочення. Для багатьох столиця Швейцарії асоціюється з найточнішим у світі Квітковим годинником, швидкоплинною річкою Рона, що впадає в озеро, 150-метровим фонтаном Же д’О (фр. Jet d’Eau – «Водяний струмінь»)… Атмосфера в місті, направду, космополітична, бо тут розташовані головні штаб-квартири міжнародних організацій, зокрема Червоного Хреста і ООН. Женевці наскільки привітні, настільки стримані та консервативні, тому їхня духовна дисципліна та мінімалізм іноді вступають у суперечку із більш екстравагантними смаками приїжджих, вважають аналітики.

Згідно зі статистикою, станом на кінець 2025 року в кантоні Женева зареєстровано близько 3,7 – 3,8 тисячі українських біженців. Загалом у Швейцарії на цей період перебувало близько 72 000 українців і це мало, якщо знати, що, наприклад, Німеччина надала прихисток близько 1,4 мільйона українців, Польща – 1 мільйон, Чехія – 400 тисяч. Було відрадно бачити, що події в Україні висвітлюють багато швейцарських каналів, а в готелі, де я зупинялася, навіть у ліфті увагу туристів привертала до України цифрова вивіска з портретом президента України та підписом: «Зеленський зіткнувся зі складним вибором. Європа, захоплена зненацька, намагається зробити контрхід».

…з «нелюб’язності» корінного француза в гірському селі

Не секрет, що ціни в Швейцарії «кусючі», але ця країна знаходиться в такій мальовничій місцині, що оминути її увагою не хочеться навіть незаможним туристам, особливо тим, які
люблять гори. До них від Женеви подати рукою, отож близько полудня наважуємося
з подругою піднятися на вершину Салев (або Мон Салев, висота –
1 379 м), так званий «балкон столиці», із якої видно місто, а в погожі дні – альпійський масив на півдні/сході. Про це дізнаємося з інформації чат-бота Grok, приміським поїздом їдемо 25 км до підгір’я, а звідти – єдиними пасажирами непримітної маршрутки в гірське французьке село (так, це вже Франція), звідки до цілі – ще два кілометри пішки. Радіємо і досі небаченому, і вітерцеві зі снігом, силу якого відчуваємо з підняттям крутими схилами.

На кінцевій зупинці запитую водія англійською, коли останній рейс донизу, й трохи дивуюся його знизуванню плечима замість відповіді. Два кілометри в засніжених горах – шлях чималий, тож вирішуємо підбадьоритися в маленькому придорожньому барі чашкою кави.

Якщо опиняєшся поруч доброзичливих людей, то їхати хочеться далі й далі.    

Побачивши незнайомців пізньої зимової пори, місцеві не стримуються, щоб не запитати, хто ми. Благо, серед відвідувачів була жінка, котра так-сяк розмовляла англійською. Зачувши, що йдемо до Салев, співчутливо порадила повертатися. Мовляв, на гору не підніметеся, бо не працює фунікулер.

Сердимося спершу на Grok, який видав більше інформації, ніж потрібно, але не сказав головне, смакуємо кавою і дякуємо французам, отримуючи у відповідь усмішку, й повертаємося на зупинку. Після трьох годин очікування маршрутки розуміємо: краще вони не усміхалися б, а пояснили, що транспорт сюди їздить лише на замовлення. Пробую телефонувати за номером на вказівнику, але знову чую французьку. Спішу до поодинокого перехожого, щоб зарадив, та він, вислухавши прохання англійською, іронічно теж усміхаючись відповів, що не розуміє її. Не вірилося, та й ситуація була, як на долоні. Зате перевірилося: французи не бажають розмовляти мовою, яку вважають чужою. І навіть те, що дві іноземки опинилися проти ночі на верхівці гори, де бралася заметіль, не стало приводом порушити це табу. От би нам, українцям, такого нехтування російською!

Виручив темношкірий юнак-подорожній, який викликав транспорт і таки англійською заспокоїв: чекайте годину. Так приблизно й було. Як добре, що світ не без добрих людей. Але за позицію – таки респект нелюб’язному французу.

…від гасла африканця для путіна поблизу італійського замку Сфорца

Хоч Салев не побачили, зате вдосталь надивилися на межуючі з французькими швейцарські обійстя, повні коней, корів та овець. Дня ж наступного відважилися «підкорити» Монблан – найбільшу гору Західної Європи висотою 4805,59 м. Звісно, зробили це перевіреним туристичним маршрутом й завдяки продуманому сполученню та гірському трамвайчику захід сонця зустріли майже на її вершині.

Кажучи жартома: в світі пропасти важко, а якщо опиняєшся поруч доброзичливих людей, то їхати хочеться далі й далі. Завжди кумедною пригадуватиму свою нещодавню зустріч з марокканцем у неповторному Мілані. Перед входом у замок Сфорца (один із головних символів Мілана, побудований у XV столітті герцогом Мілана Франческо Сфорцою) енергійний чоловік років 30-ти торгував кольоровими нитчастими браслетами. Бачилося: був професіоналом у цій нехитрій роботі, не втомлюючись казати зо сотню слів на хвилину про їх немислиму допомогу.

Відмовлялися, проте, мабуть, непереконливо. Чоловік таки підкупив нас своєю безпосередністю та широкою усмішкою й пов’язав на наші зап’ястя кольорові нитками, а тільки-но перерізав ножицями вузлик, скромно називав ціну: 6 євро за штуку. Овва! А в розмові ж промайнуло слово «безкоштовно»!

Не сперечаємося, бо таки отримали порцію позитиву від цього знайомства. Прощаємося словами «Слава Україні!». Зачувши їх, торгаш береться обніматися та вже на повному серйозі розповідає все, що він знає про нашу країну, міста, найбільш обпалені війною, приязнь своїх друзів до українців. Щоб підкреслити свою щирість та ці знання, вигукує на всю площу: «путін – х@йло»! Здавалося б, дрібниця, та приємно настільки, що мріється, щоб таких людей у світі щодня було більше й більше! Й щоб їх те х@йло чуло до швидкої смерті щосекунди!

 Читайте також:  «США та Україна обговорювали можливість укладення мирної угоди з Росією у березні, — Reuters».