Ми заплатили страшну ціну за «какая разніца»

Перед наступом росії наша команда закликала не ігнорувати попередження наших партнерів та їхньої розвідки. Ми закликали виставити дві десантні бригади біля Чонгару (через нього проходить один із сухопутних шляхів із материкової України до Криму. – Ред.), захистити Чорнобильську АЕС, розташувати бригаду на кордоні з білоруссю. Ми закликали доукомплектувати резервами першої черги основні бойові бригади та додати 40 мільярдів фінансування громадам для розгортання підрозділів ТрО. Тоді нас не слухали.

Замість реальних дій відбулося зіткнення двох ідеологій. Перша – це армія, мова, віра. А інша – яка різниця. Саме за останню ми заплатили страшну ціну.

Уявіть-но: якби у нас не було ПЦУ, а українці ходили б в храми до московських попів?!

Чому ж ми не програли тоді? Ми не програли завдяки українському народові. А також єдності та рішучості, з якою українці виступили в перші години війни. Ніколи в житті не забуду дві тисячі людей, які зібралися 24 лютого в нашому дворі на Лаврській. Величезна кількість комбригів, командувачів корпусів, начальників штабів та навіть один із командувачів видів Збройних сил – це вихідці з 206-го батальйону, що формувався саме в нашому офісі.

Ми не програли також і тому, що у 2014–2019 роках ми створили Збройні сили. За ці п’ять років народилася нація. Тоді була захищена мова – встановлені квоти на телебаченні, в кіно та книговидавництві. Також ми побудували власну церкву. Уявіть-но: якби у нас не було ПЦУ, а українці ходили б в храми до московських попів?!

Нація, що сформувалася за ці роки, продемонструвала, що у власних розрахунках помилився не лише путін, а й наші партнери. Нас не взяли за три дні, але й за три місяці ми не мали наміру здаватися. Ми ніколи не маємо наміру здаватися, бо сьогодні ми – вільна, волелюбна та європейська нація.

Петро ПОРОШЕНКО,
п’ятий президент України.