ПОВІР У СЕБЕ І ТВОРИ

Таким є девіз Ківерцівського центру дитячої і юнацької творчості
У Ківерцівському центрі дитячої і юнацької творчості було гамірно і багатолюдно. Побачила з хлопчиною дорослого чоловіка. Ярослав Палецький привів сина Дмитра на заняття у студію “Мега-денс”. Розпитую, чи давно син відвідує гурток, чому його привів батько до центру.
— Діма вже третій рік тут танцює. Його запримітили ще у дитячому садочку.Тож, коли запросили відвідувати Центр, ми одразу погодилися. Мені приємно, що він тут вчиться гарно танцювати, вчиться добрим манерам. За заняття сина помісячної оплати немає. Але коли треба чимось допомогти фінансово, я, звичайно, як й інші батьки, не відмовляюсь.
Певно, подібне сказали б й інші батьки учасників найбільш масових хореографічних студій, де навчають танцювати, запізнаватися з чарівним мистецтвом десятки дітей. Люблять школярі свої зразкові ансамблі народної музики “Пролісок” та народного танцю “Мрія”. З приємністю відвідують гурток художньої вишивки. До речі, під керівництвом Людмили Литвиної учасниця гуртка Олена Монашко на обласному конкурсі “Натхнення” зайняла третє місце, а Світлана Собіборець удостоєна заохочувальної премії. Уже по три роки ходять у гурток, творять воістину маленьке диво з багатобарвної заполочі Анна Цесля, Ганна Мороз.
А в іншій кімнаті просто зачарували юні рукодільниці, які займаються в’язанням на спицях. Власне, сьогодні у Центрі дитячо-юнацької творчості діти й молодь на свій смак можуть вибрати один, а при бажанні не тільки один, з сорока чотирьох гуртків та об’єднань.
У Центрі є театр ляльок і клуб старшокласників, студія дизайну та ікебани, вокально-інструментальний гурт “Орхідея”, “Диво-лялька” та “Чарівний клубок”. Окремо хочеться сказати про гурток юних програмістів. Це швидше всього комп’ютерний клас. На жаль, тут особливо похвалитися нічим. П’ять комп’ютерів, з них тільки два, які спонсорували батьки, сучасні, решта — застарілі.
Як розповідає директор Центру Галина Поліщук, котра очолює його уже 30 літ, часи міняються на краще. Нині уже понад 700 школярів є учасниками гуртків і об’єднань. Зрозуміло, це — Центру, разом з філіалами, які діють у ківерцівських загальноосвітніх школах №№3, 4, у Прилуцьку, Словатичах, Муравищі. Але ж тільки у чотирьох школах райцентру навчається понад 2600 дітей. Отож, порівняно невелика кількість учнів у свій вільний час займається всіма тими цікавими справами, які може запропонувати Центр.
Цікавлюся, чому це так. І чую відповідь, що, по-перше, фінансування не занадто щедре, по-друге, і дітей ніде приймати, бо приміщення вже сьогодні тіснувате навіть для тієї кількості дітей, які приходять сюди після занять у школі. Центр став краще фінансувати відділ освіти, вчаться заробляти потроху самі, дещо допомагають батьки. Та все ж коштів явно не вистачає. Адже необхідно поновлювати технічну базу, костюми для колективів художньої самодіяльності, закуповувати сучасні технічні засоби, комп’ютери, щоб привабити дітей, відірвати їх від вулиці.
Трудяться тут великі ентузіасти, люди, у яких, у повному розумінні цього слова, горять очі, коли розповідають про дітей, їх захоплення, про добрі справи, які творять вихованці Центру. Саме такими є методисти Леся Куліба, Світлана Киричук, директор Центру Галина Поліщук, переважна більшість керівників гуртків, студій, об’єднань, колективів, зокрема, Валентин Окапінський, Марія Гейло, Володимир Мартинюк, Марія Приймак, Руслан Горохоль та багато інших, для яких робота з обдарованими дітьми — не робота, а покликання душі і серця. Тож і не дивно, що кожного року не один десяток учасників гуртків Центру стають переможцями всеукраїнських, обласних, районних конкурсів, беруть участь у престижних концертах, що проходять у Ківерцях. Окремі художні колективи виступали з успіхом навіть у Києві.
Здається, всім зрозуміло — не треба для дітей шкодувати коштів. А їх все чомусь у нашої держави бракує. І коли подивишся на цих чудових дітей, їх танці, послухаєш пісні, які вони виконують, зачаруєшся їхніми вишивками, малюнками, дивом із соломки, яке творять, так хочеться, щоб вони не мали у своїх захопленнях ні в чому відмови. Тим більше, що у Центрі не могли пригадати випадку, щоб їхні учасники були серед правопорушників, щоб тинялися вулицями без діла, ставали на хибну стежку.
Звичайно, добре вже те, що поступово подібні центри, як кажуть їх керівники, відроджуються, трішечки краще фінансуються, а, значить, є можливість більше залучати дітей і талановитих керівників. Та все ж цього ще недостатньо. І коли на різних нарадах з питань виховання молоді можна почути, що у нас, на превеликий жаль, “помолоділи” колонії і тюрми, то мимоволі думається: а може ті кошти, які витрачаються на їх утримання, використовувати у таких ось центрах, щоб не допустити дітей до поганих справ.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.