У Луцьку юним декламаторам з України та Польщі зробили неоціненний подарунок — моновиставу народної артистки України Лариси Кадирової...
У Луцьку юним декламаторам з України та Польщі зробили неоціненний подарунок — моновиставу народної артистки України Лариси Кадирової.
В обласному центрі відбувся міжнародний фінал VІІІ загальнопольського декламаторського конкурсу української поезії і прози та VІ декламаторський конкурс польської поезії і прози для жителів України. П’ять років українці, переважно лучани, для участі у ньому їздили до Любліна, де читали польську поезію і прозу. А цього року вперше конкурс відбувся в Луцьку, в обласному академічному театрі ляльок та в Луцькому Палаці культури. 18 із 34 учасників конкурсу приїхали з Польщі на чолі з великою ентузіасткою цих зустрічей, яка їх започаткувала і всі роки проводить, керівником відділу Центру культури у Любліні Анною Кравчик. 16 майстрів слова було з Луцька та інших українських міст
Наталка КАЛИНОВСЬКА
Титул «Майстер слова» і першу премію (а це 650 злотих) від тодішнього консула Республіки Поль ща в Луцьку Кшиштофа Савіцкі присвоєно Юлії Борзун. Другої премії удостоїлися Вадим Хаїнський та Анатолій Новачук (по 500 злотих кожному), а третю премію (300 злотих) отримала Вікторія Поліщук. Усі вони з Луцька. Ще двоє читців із обласного центру отримали заохочувальні премії. Такі ж нагороди одержали і молоді поляки. Учасникам польсько–українських зустрічей майстрів слова було запропоновано тренінги з акторського мистецтва, які провела Зюта Зайонцувна з Кракова, лауреат міжнародних театральних фестивалів, польська актриса–монодраматистка. А також показано моновиставу народної артистки України Лариси Кадирової за твором відомого польського письменника Тадеуша Ружевича «Стара жінка висиджує». Лариса Кадирова — знана, шанована, талановита актриса, яких, на жаль, зараз небагато на театральних сценах, — з такою харизмою, знахідками нового, з такою невгамовністю, що коли хтось хоч раз побачить її на сцені, довіку не забуде. Досить сказати, що Лариса Кадирова — директор та артистичний керівник Міжнародного фестивалю моновистав актрис «Марія», який відбудеться вдесяте, артистичний директор фестивалю античного мистецтва «Босфорські агони», Всеукраїнського фестивалю–конкурсу дітей та молоді «Шевченко в моєму серці». Вона ж організатор та голова журі Всеукраїнського конкурсу читців класичної та сучасної поезії — української та зарубіжної. А ще Лариса Кадирова представляла українське театральне мистецтво на міжнародних фестивалях у Чехії, Йорданії, Голландії, Пакистані, Німеччині, Франції, США та й інших країнах. А які в неї програми з творів Лесі Українки, як вона читає поезії Ліни Костенко та й багатьох поетів! Лариса Кадирова особисто знайома з польським письменником Тадеушем Ружевичем, про якого каже: «Геній». Це ж тільки їй він дозволив із п’єси «Стара жінка висиджує», написаної в 1970 році, зробити разом із польським режисером моновиставу. Лариса Кадирова буває зі своїми постановками, зокрема з моновиставою Ружевича, в Польщі. Її там знають, люблять, тож не випадково була запрошена в журі до Луцька. І ось молодим майстрам слова організатори конкурсу зробили такий подарунок — уже першого дня запропонували їм переглянути моновиставу Лариси Кадирової «Стара жінка висиджує» Тадеуша Ружевича. Сказати, що актриса просто грала, було б неправильно. Вона віддавала ролі всю себе. Не знаю, як їй працювалося наступного дня. Такого самоспалення, такої віддачі ще треба пошукати. Зізнаюся, я не знала, що автор написав цей твір ще у 1970 році. Думала, він створений нині, про наш час, наші проблеми. Певно, в будь–якій країні (а в Україні особливо) люди впізнають себе, свої вчинки, яких треба соромитися. У ньому — вселенська самотність жінки, яка звертається до нас з одвічними проблемами — війни, миру, стосунків батьків і дітей… Немолода жінка сидить на звалищі сміття (це ж ми доклалися до того звалища!), а які вона мудрі слова говорить! Застерігає, що можемо втопитись у тому бруді, якщо не зупинимось, не подивимось на себе з боку, не припинимо руйнації, якої вже не витримує світ. Нехай вона не каже ці слова буквально, головне, що ми їх відчуваємо. Мудрість жінки рівнозначна мудрості актриси. Були епізоди, що викликали сміх, але то був сміх крізь сльози, які для глядачів були своєрідним очищенням. Гадаю, той, хто подивився цю моновиставу, взяв до серця сказане героїнею, ніколи не чинитиме зла ані близькій людині, ані планеті, на якій живемо. У фіналі вистави на якусь мить, за задумом режисера, гасне світло. У залі стоїть така тиша, що якби муха пролетіла, то було б чути. Раптом світло заливає сцену, де немолода героїня кутається в простирадло. І тут весь зал зривається на ноги, кілька хвилин не стихають оплески, вигуки:”Браво!». На сцену актрисі несуть квіти. Ці квіти і Ларисі Кадировій, і Тадеушу Ружевичу за твір, який змушує замислитися, що ж ми, люди, робимо з нашими близькими, з планетою. Його так всеохоплююче, з такою пристрастю і майстерністю, щиро і проникливо донесла до глядачів актриса.
На фото: Сцени з моновистави. У всіх ролях — Лариса Кадирова.
