ЛЮДИ ПРОЩАЛИСЯ З ДРЕВНІМ ХРАМОМ

Ми уже повідомляли про трагедію, яку довелося пережити жителям села Гірники, що на Ратнівщині, у ніч з п’ятниці на суботу. Велична 170-літня церковна споруда, ювілей якої прихожани святкували восени, на очах у кількох сотень жителів села перетворилася на попіл. Храм, який відвідувало не одне покоління гірників і віруючих навколишніх сіл, храм, під куполами якого не припинялася Божа служба у воєнні роки, за часів радянської влади, храм, який був оплотом православної віри на Ратнівщині, за кілька годин злизав з лиця землі вогонь.

ПЕРШОЮ ВОГОНЬ ПОБАЧИЛА СВІТЛАНА ТРОФИМУК
Валентину та Анатолія Трофимуків, які живуть за метрів триста від церкви, о 3 годині 40 хвилин розбудила донька Світлана:
– Мамо, вставайте! У селі щось горить!
Кинулись до вікна і спочатку подумали, що горить сусідський будинок.
— Чоловік відразу зателефонував у пожежну частину, — крізь сльози розповідає Валентина Адамівна. — На мить нам здалося, що полум’я щезло. І тоді чоловік вискочив на вулицю, щоб з’ясувати, що ж врешті горить? Коли побачив, що вогонь «господарює» у вівтарній частині храму, кинувся будити священика. Я ще раз зателефонувала у пожежну частину й повідомила диспетчера, що горить церква. Тоді важко було зорієнтуватись у часі. Але перш ніж пожежний автомобіль прибув на виклик, минуло 25—30 хвилин.
За якусь мить священик Іоанн Хіночик разом із сім’єю (живе за кілька десятків метрів від церкви) був біля храму. Було видно, що центр пожежі, звідки поширюється вогонь, знаходиться справа від вівтаря. Стіна набула червонуватого відтінку і от-от мала прогоріти наскрізь.
— Моя молодша дочка Ангеліна, — розповідає настоятель храму, — піднялася на дзвіницю бити на сполох у дзвони, щоб побудити людей. Ми з матушкою спробували зайти у храм. Відчинили вхідні двері і зрозуміли, що далі не пройдемо. Диму було стільки, що проникнути всередину храму було неможливо. Двері зачинили. Я сказав Анатолію Трофимуку, щоб він мерщій біг до трансформатора і відключив електроенергію. Через хвилювання чоловік, очевидно, помилився і вимкнув не той рубильник. Стало зрозуміло, що причина пожежі — не у замиканні в електричному проводі. Тим більше, що у кутку, де виникло полум’я, не було жодного електричного провода, світильника чи кадила.
ПОЖЕЖНІ ВИЯВИЛИСЯ БЕЗСИЛИМИ
Очевидці розповіли, що пожежний автомобіль розташувався позаду храму. Оскільки церква знаходилася на горі, підступитись до неї було нелегко. Поки налагодили подачу води, минув ще деякий час, бо шланг виявився закоротким, і його довелось доточити. Потім вогнеборці почали заливати воду через дах, під яким знаходилась паламарниця. Спробували спуститися нижче і вибити двері до паламарниці, щоб ближче підступитися до вогню. Двері відчинили. Полум’я тут великого не було, але дим заважав пожежним, які не мали спеціального спорядження, яке б дозволило їм боротися з вогнем у таких умовах. Тим часом народ, який збігся на пожежу, почав шуміти, що стіна з протилежного боку, звідки й поширювалося полум’я, скоро рухне. Пожежники кинулись туди. Але ефекту від гасіння не було. Тоді вони спробували зайти в храм через бокові двері. Відчинили їх і тільки опинилися всередині, як скінчилася вода.
Доки пожежники їздили до озера закачувати воду, священик зателефонував до голови райдержадміністрації Миколи Круглія. Микола Панасович викликав іще кілька пожежних автомобілів, але, на жаль, їхня допомога була запізнілою. Вогонь, який розгорівся ще з більшою силою, коли крізь відчинені двері до церкви проник кисень, охопив увесь храм. Коли стало зрозуміло, що Свято-Дмитріївська церква приречена, почали поливати водою дзвіницю, щоб хоч вона уціліла.
Крики, плач не вщухали. Люди нарікали на пожежних, які виявилися безсилими у боротьбі зі стихією. Натовп ахнув, коли хрест, який вінчав головний купол церкви, схилився додолу. До 7-ої години ранку на місці красивого старовинного храму диміли обвуглений фундамент і кілька деревин.
У ВОГНІ НІЧОГО НЕ ВЦІЛІЛО
Під час пожежі не вдалося врятувати бодай частинки церковного майна. Особливо жаль за старовинними рідкісними іконами. Деякі датувались ще 1853 роком. Перед ювілеєм церква придбала чимало усілякого дороговартісного начиння. Усе воно перетворилося на попіл. Цікаво, що у вівтарній частині храму мали би залишитися хоч рештки від срібного хреста чи чаші. Але експерти, які розкопували пожарище, знайшли тільки ложку для причастя.
— Я впевнений, що усі двері були замкнені, — розповідає Іоанн Хіночик. — Напередодні трагедії, у п’ятницю, близько 16-ої години я був у храмі. Знімав показники лічильника, щоб з неділі проплатити за електроенергію. Заходив і до вівтаря, прикладався до ікон. Усе було на своїх місцях. Нічого не віщувало біди.
Вранці після пожежі до Гірників прибув преосвященнійший владика, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Симеон. Він привіз книги для богослужіння, чашу для причастя, євхаристичний посуд. Першу Божу службу після пожежі прихожани Свято-Дмитріївської церкви провели у спортивному залі місцевої школи. Була прощена неділя. Люди плакали, прощаючись із своїм храмом.
ПРИЧИНА ПОЖЕЖІ – ПІДПАЛ?
Новина про те, що в ніч з 15 на 16 лютого трапилася пожежа на дзвіниці Заболоттівського храму, облетіла Ратнівський район. Тут вогонь знищив чимало церковного майна, старовинний іконостас, виготовлений 210 років тому, якого замінили на новий. Особливої уваги ця подія тоді не привернула. Професійно спрацювали заболоттівські пожежники, які приборкали пожежу. Але коли невідомо з яких причин спопелів Гірниківський храм, стало зрозуміло, що це не випадковість. За роботу взялися відповідні служби не тільки Ратного, а й Луцька, Києва. Їм і належить з’ясувати, що стало причиною пожеж і хто винен.
У неділю гірниківці зійшлися на парафіяльні збори, щоб вирішити, як розпочати будівництво нового храму. Присутній на зборах голова райдержадміністрації Микола Круглій офіційно повідомив, що в ніч з суботи на неділю у Заболотті була друга спроба підпалити тепер уже головний храм. Зловмисник за допомогою свердла спробував зробити отвір у вхідних дверях. Але вони зсередини оббиті металом, тому його задум звівся нанівець. Тоді він з іншого боку церкви все ж просвердлив отвір, вставив у нього систему від крапельниці завдовжки 40-45 сантиметрів.
— По ньому, вочевидь, — висловив припущення Микола Круглій, — під тиском через систему вандал подав рідину із запахом бензину і підпалив трубку. Неподалік знайдено сірники. Трубка обгоріла на кілька сантиметрів і загасла.
Можливо, й не помітили б нічого парафіяни, якби не запах бензину, який вони почули, прийшовши на богослужіння вранці. Почали роздивлятись і виявили таку знахідку.
До версії підпалу із самого початку схилявся й Іоанн Хіночик. Він зауважив, що на зиму усі продухи у фундаменті були затулені ганчірками.
– Коли я підійшов до тої частини храму, звідки зайнявся вогонь, звернув увагу на те, що шмата, якою був закритий продух, неушкоджена, необгоріла валялася поруч. Цікаво, що й дерев’яний брус, який був розміщений над фундаментом, найбільше вигорів над цим продухом.
Голова райдержадміністрації Микола Круглій звернувся з телеграмою до усіх сільських голів, у якій просив організувати нічну охорону всіх дерев’яних храмів у районі.
На парафіяльних зборах гірниківці вирішили розпочати відбудову церкви негайно. Зійшлися на тому, що кошти збиратимуть поетапно. Спершу з кожного двору по сто гривень. Прихожани Свято-Дмитріївської церкви обрали виконроба, який керуватиме будівництвом, групи, які проводитимуть збір коштів по Гірниках та інших селах району. Благочинний Іоанн Хіночик закликав до єдності усіх парафіян у горі, яке їх спіткало. Максимально допомогти будівництву пообіцяв голова райдержадміністрації Микола Круглій. Сказав, що й обласна влада не залишиться осторонь.
Думаю, що кожен, хто в серці має віру Христову, обов’язково відгукнеться і зробить свій посильний вклад у відбудову храму.
Олена ДУДКЕВИЧ. смт Ратне.