— Минають літа, уже вік поважний, — мовила Ольга Олександрівна з Горохівського району, яка є нашою і читачкою, і дописувачкою, коли зайшла до ведучої рубрики «Любить! Не любить». — А в душі все та сама молодість...
— Минають літа, уже вік поважний, — мовила Ольга Олександрівна з Горохівського району, яка є нашою і читачкою, і дописувачкою, коли зайшла до ведучої рубрики «Любить! Не любить». — А в душі все та сама молодість. І дедалі частіше хочеться взяти до рук свого щоденника, якому в юності довіряла найпотаємніші думки. Пані Ольга передала до друку окремі записи. Може, комусь вони допоможуть пережити розлуку, розчарування, а когось спонукають і самому відкритись про те, що хвилює, у листі до редакції
«Літо було дощове. Та сумувала тільки природа. Серце моє ж сповнювала радість. З тобою було легко й просто. Ти не примушував довго чекати — ти був зі мною завжди. І я думала, що так буде вічно, бо вірила у вічність любові. Прошуміла осінь журавлиними крилами. Ти поїхав. Я чекала листів. Потім була армія. Ми зустрілися через чотири роки. Ти хотів, щоб вийшла за тебе заміж, а я відкладала час нашого одруження. Скупі рядки листів уже не таїли стільки хороших слів, як раніше. Згодом я зрозуміла причину цього: ти одружився з іншою. Що ж, будь щасливий без мене. Для мене ти залишишся хорошим спогадом про мої сімнадцять літ, про мою юність». 8 липня 1969 р.
«Ти був тільки другом, а зараз став коханим. Ні, це не є для мене несподіванкою. Я зрозуміла твоє ставлення, коли ти літньої ночі під зоряним небом сказав про свої почуття. І я, виявилося, не була байдужою до тебе. Ти той, кому можна довірити своє серце, свої мрії, радощі та горе, дівоче щастя. Я вірю у твої почуття. Я чекатиму тебе, хоча це й нелегко. З весною, з яблуневим цвітом, з ніжним подихом весни ти повернешся до мене». 17 липня 1970 р.
«А та весна, про яку так мріяла, уже прийшла. Був і весняний ніжний цвіт, був трепет серця, та не було тебе. І цю весну я зустрічала одна. Здається, я приречена на те, щоб жити в чеканні. І ось ти прийшов. Із голубих снів прилинув, щоб подарувати мені радість і ніжність». 1 липня 1971 р.
«Я стала твоєю дружиною. Я щаслива з тобою. Ти не обманув моїх надій. Але життя складається так, що ми змушені часто жити на відстані. Та я чекаю тебе не одна — зі мною наш синочок, наша радість і втіха, наше щастя». 25 вересня 1972 р.
