ОКСАНА БІЛОЗІР: «УКРАЇНСЬКИЙ МИТЕЦЬ МУСИТЬ БУТИ ПОЛІТИКОМ»

«Дві години української душі» — саме так називається нова програма народної артистки України Оксани Білозір (на фото), яку вона разом із музичною групою «Фест», шоу–балетом «Версаль» та легендарним ансамблем «Ватра» презентувала волинській публіці. Улюблениця багатьох поколінь співала про повагу та любов до України, до батьків, про щирі почуття, розповідала зворушливі історії з власного життя, танцювала із глядачами у залі.
А потім, попри втому, щиро відповідала на запитання «Волині»

Леся БОНДАРУК


—Чому так мало української пісні на телебаченні та радіо?
— Це цілеспрямована політика. Майже всі телеканали приватизовано, у них своя фінансова політика підтримки виконавців. Але живого спілкування з глядачем не замінить і десяток телеефірів. На щастя, маю своїх шанувальників, серед яких цілі покоління, тому не комплексую, якщо мене не крутять по телевізору. Сама працюю, і сама про себе нагадую, щомісяця даючи два–три концерти. Їздимо помаленьку всією Україною, без понтів і великих грошей — щоб приносити радість. Знаю, що скрізь мене чекають. У червні ми були в Кіровограді, Тернополі та Луцьку. Наступного місяця плануємо завітати до Запоріжжя, Донецька та Дніпропетровська.
— Який досвід ви почерпнули з політичної діяльності?
— Десять років я пропрацювала в Парламентській асамблеї Ради Європи, де представляла український парламент й активно захищала права наших трудових мігрантів, тож доволі мало часу залишалося на музику. До своєї консерваторської освіти додала дипломатичну — стала магістром зовнішньої політики і дипломатії. Хоча фактично багато років виконувала роль народного дипломата — побувала на всіх світових континентах, переважно там, де живуть українські емігранти, утверджувала дух українства і розповідала про свою країну — країну з великою культурою, з традиціями, надзвичайно цікаву в мистецтві, і надзвичайно співучу.
А щодо політичного досвіду, то його здобувала ще в часи СРСР, коли творила свою національно–культурну політику: я була співачкою, яка не виконала жодної пісні нерідною мовою, завжди говорила про Україну там, де ніхто цього не чекав; одягала вишиванку не тоді, коли це модно, а тоді, коли треба було показати, яка багатюща, незвичайна і дивовижна моя нація. У політиці працювала від імені тих людей, які мене обирали. І якщо сьогодні я не в парламенті, то це не означає, що не займаюся політикою: мої концерти — також політична діяльність. Не так багато у нашій державі української музики, щоб нею нехтувати. Сьогодні український митець мусить бути політиком, бо нинішня влада не підтримує національного культурного продукту, має трудитися, допоки є можливість і сила.
— Знаю, що працюєте над дисертацією. Про що ваша робота?
— Чимало моїх ініціатив і доповідей у Раді Європи стали частиною національного законодавства низки європейських країн Ради. Нині готуюся до захисту дисертації з міжнародного права, присвяченої проблемам трудової міграції. За кількістю мігрантів ми входимо до Топ-10 країн у світі, що сукупно формують більш як 50 відсотків усіх міграційних потоків. Але міжнародна статистика засвідчує невисоку, порівняно з іншими державами–донорами робочої сили, ефективність української трудової міграції з точки зору стимулювання економічного розвитку та подолання бідності. На розв’язання проблем трудової міграції і спрямую свою політичну й громадську діяльність. А мистецька складова завжди стане у пригоді там, де треба буде підсилити конкретні кроки.
— Що надихає вас на творчість?
— Саме життя надихає. Наша країна така унікальна і красива, день у день не перестає дивувати. Надихає мій край, фантастично вродливі та мудрі люди. Ми — нація мрійників. Мені цікаво жити і бачити, як ми змінюємося.