У ЛІСІ, ЛІСІ ТЕМНОМУ, ДЕ КВІТАМ — СПРАВЖНІЙ РАЙ…

—Та мені легше фуру дров нарубати, ніж про себе розказати, — блокує моє запитання Тетяна Леонідівна, а за хвилю додає: — Вже краще написати…

Валентина ШТИНЬКО

Але написати кортить мені, ще від того моменту, як ми зустрілися, і я вперше побачила, як ця енергійна і ділова жінка змінюється на очах, коли починає говорити про дерева, кущі, квіти. Дарма, що вони у цей час були вкриті товстою ковдрою снігу, а за пальці й вуха пощипував морозець. Адже познайомилися ми напередодні нинішнього Нового року, коли десант журналістів висадився у ДП «Волинський лісовий селекційно–насіннєвий центр», що у селі Гаразджа Луцького району, щоб розповісти про особливості вирощування і торгівлі новорічними ялинками. І директор центру Тетяна Неводнічик була і гостинною господинею, і неперевершеним екскурсоводом. Щоправда, не поступався їй і Володимир Неводнічик, чоловік. Його прецікаві розповіді про лісові рослини колеги слухали, тамуючи подих. Але про нього — трішки згодом. А тим часом моя співрозмовниця згадує свій шлях у Кременецький лісотехнічний технікум.
— Родом я із Хмельниччини. У моєму рідному селі Городнявка, що у Шепетівському районі, було шкільне лісництво, я там усім командувала і це визначило мій вибір професії. Але те, що для мене було очевидним і зрозумілим, наткнулося на спротив батьків. У маминій родині — всі педагоги, і я мала б продовжити династію, бо мама, бабуся були директорами шкіл, дві сестри, три племінниці — також вчителі. Зрозумівши, що підтримки сім’ї не буде, я влітку на току заробила грошей, купила дипломат і з ним поїхала у Кременець поступати.
У цьому красивому, сповненому легенд історичному місті вона не тільки втілила свою мрію про майбутній фах, а й зустріла того єдиного, з яким у парі ось уже понад 30 років. Коли, повернувшись із експедиції, вони вирішили одружитися, то подивували і викладачів, і однокурсників. Як справжній волиняка, Володимир Дем’янович привіз кохану в рідні ліси, скориставшись перевагою червоного диплома. Двадцять років відпрацювали у Маневицькому лісгоспі, у Карасинському лісництві. Тетяна починала із пожежного сторожа, а закінчила лісничим, бо далі перевели у Ківерцівський лісгосп, дали квартиру у Ківерцях. Уже й доньки повиростали, нагородили трьома внуками… А водночас повиростали й виплекані її руками ліси.
— Можу показати хвойні насадження у Карасинському лісництві, які ми створювали і яким уже по 20 — 30 років, тут уже й рубки догляду можна планувати. Та й у Ківерцівському лісгоспі є чим похвалитися, це — лісові культури, які створені сіянцями із закритою кореневою системою, — відповідає Тетяна Леонідівна на моє запитання про фахові здобутки і невдачі. — А щодо невдач, то я оптиміст по життю, тому все погане намагаюся виправити і швидко забути, щоб іти далі.
Ось уже два роки вона очолює селекційно–насіннєвий центр, він такий на Волині єдиний. Першочергове його завдання — вирощування основних лісоутворюючих порід — дуба звичайного, ялини європейської, сосни, модрини, ясена. Але є тут чималі шкілки, де плекають декоративні породи дерев і красиво квітуючих кущів, квітів. Нині цей асортимент користується особливою популярністю, адже все більше наших співвітчизників хочуть бачити біля своїх осель та й офісів зі смаком оформлені зелені куточки, альпійські гірки, мініатюрні водойми, які привносять у наші будні красу, розмаїття, радість.
Ось тут і стануть у пригоді 15 видів туй і 25 — ялівцю, а також — на диво витончена ялина канадська, яку фахівці за її правильну конічну форму називають просто «коніка». А ще численні бересклети, вейгели, гібіскуси, піони деревовидні, магонія падуболиста, предковічне дерево гінкго. Не обійшлося і без символів України — верби й калини. Вирощують тут і 25 видів рослин для альпійських гірок… До речі, віднедавна це розмаїття можна придбати у спеціалізованому магазині «Лісовичок», що розташований у рекреаційному пункті над трасою поблизу ресторану «Білочка».
Господарство у Тетяни Леонідівни клопітне — всього 687 гектарів, із них 18,5 гектара розсадників, у тому числі 0,32 гектара теплиць — і все це засаджене ніжними, малесенькими сіянцями. А робітників усього 13, не встигнуть прополоти з одного кінця, в іншому вже заросло.
Заходимо у теплицю, й моя співрозмовниця аж руками сплескує: «Знову кроти наробили шкоди!». Забувши на мить і про журналіста, і про бездоганний манікюр, кидається розгортати кротовини і рятувати тендітні пагінці. На жаль, сучасні засоби захисту на кшталт встановлених тут звукових відлякувачів та інші методи не дуже впливають на підземних «розбійників».
А Тетяна Леонідівна тим часом показує у теплиці результати живцювання (черенкування), яке проводили у минулому році, це вже укорінені живці, та цьогорічне, весняне. На жаль, прижилися далеко не всі, тож вирішили брати більший за розміром живець, тоді результати кращі. Живцюють тут рослини постійно й чимало, вже нині заживцьовано майже 70 видів, тому прошу поділитися досвідом, який знадобиться і квітникарям.
— Усе треба робити вчасно, хвойні — це весняне живцювання, листяні породи люблять літнє, тож саме пора живцювати гортензії, самшити, гібіскуси, — розповідає директор. — Важливий і розмір живця, занадто дрібненький приживається погано. А ще потрібно приготувати відповідний субстрат. Внизу у нас — щебінь, пісок обов’язково прожарити, додати торф, перліт. Ну і умови проростання — температура, полив, притінення. У наших теплицях, наприклад, туманний полив.
Звісно, у домашніх умовах туманного поливу не забезпечити, а щодо іншого — то все залежить від бажання й любові. На любов рослини чутливі, як і люди.
І ще одна корисна порада квітникарям від Тетяни Неводнічик: виростити з насіння піон деревовидний не так і складно, як про це іноді пишуть і розповідають любителі. І сходить воно зовсім не два роки. Насіння піона заготовляють у восковій стиглості й відразу висівають у грунт, попередньо замочивши у холодній воді на добу. Уже наступної весни дочекаєтеся сходів.
Той, хто прикрашає землю лісами й квітами, завжди живе із надією.

На фото: Тетяна Неводнічик: думками – з лісом, серцем – із квітами...