Невідомо чому, але останнім часом злодії активно почали викрадати велосипеди. Можливо тому, що вони зберігаються в основному у різних підвалах, та й продати їх легко...
НАРУЧНИКИ ДЛЯ ХУЛІГАНА Черговий міліцейський автомобіль, ввімкнувши сирену, нісся вулицею Гулака-Артемовського. Над Луцьком повільно опускався теплий літній вечір. Сонце ще висіло високо над горизонтом, але його промені вже не були такими гарячими, як вдень. Працівники міліції оглядали вулицю з обох боків. Лучани не поспішали, прогулюючись. Людей було чимало. Несподівано міліціонери вгледіли, що якийсь чоловік, років за тридцять, б’є жінку. Водій різко загальмував. Міліціонери вискочили із салону й кинулися до хулігана. — Припиніть негайно бійку! — гукнув один із них до незнайомого чоловіка. Той не почув чи просто не зреагував на вимогу й продовжував кулаками молотити жінку. Працівники міліції відіпхнули його вбік. — А ви чого втручаєтеся у сімейні справи? Може, то моя дружина. Хочу б’ю, а хочу обнімаю, й немає нікому до цього діла!— закричав незнайомець. — Ви справді його дружина?— запитав міліціонер. — Співмешканка... Але я на нього не ображаюсь. — Чуєте?.. Вона на мене не ображається. Отож, їдьте своєю дорогою!— злива бруду вихлюпнула з рота хулігана. Один з працівників міліції взяв хулігана за руку й наказав: — Сідайте в автомобіль, поїдемо у міський відділ внутрішніх справ. Там в усьому розберемося... Чоловік рвонувся, відступив на два кроки й, розстебнувши піджака, почав щось гарячково обмацувати на поясі. — Зараз ви зрозумієте, з ким маєте справу!— погрозився він, знову випльовуючи нецензурні слова. Міліціонери помітили в нього на поясі кобуру. Там могла бути й зброя. Хулігану заломили руки й вдягнули наручники. З пояса стягнули кобуру. У ній виявився газовий револьвер, перероблений для стрільби дрібнокаліберними патронами. Крім того, в нього знайшли близько десятка набоїв. Незнайомця запхали в автомобіль й повезли у міський відділ внутрішніх справ. Для багатьох працівників міліції затриманий був добре знайомий. Ним виявився лучанин Святослав Соколюк, котрий уже чотири рази побував за гратами за крадіжки та інші злочини. Останній раз відбував покарання у Львівській колонії. Чотири місяці тому вийшов з тюрми й прибув до Луцька. За ним було встановлено адміністративний нагляд на один рік. Зокрема, він не мав права виходити із дому з 22-ої години до 6-ої ранку. Заборонялося йому відвідувати ресторани, бари, кафе, інші заклади громадського харчування, де продавали спиртні напої. Всі ці правила Соколюк почав одразу порушувати. Часто вживав з друзями спиртне. Згодом у якогось знайомого купив чи просто забрав револьвер й кілька патронів до нього. Все це зберігав у шафі квартири, де проживав на вулиці Тарасова. Часто, йдучи на прогулянки по місту, брав зброю із собою. Навіщо? Під час розслідування виявилося, що Соколюк, вийшовши вчетверте з тюрми, не зробив, врешті-решт, належних висновків, а знову став на злочинну стежку. Працювати не хотів, хоча мав спеціальність штукатура. Вважав, що проживе й без роботи, бо гроші можна роздобути у того, в кого вони є, тобто вкрасти. Одного дня йшов від матері додому. На вулиці Некрасова вирішив зазирнути у малосімейний гуртожиток. У коридорі нікого не було, а в одній квартирі двері виявилися незамкненими. Забіг туди. Вхопив найцінніше — телевізор “Атлант” й поспішив до виходу. Наступного дня телевізор продав знайомому. Телефонний апарат “Панасонік” Соколюк викрав серед білого дня з кабінету медичного училища, що на вулиці Лесі Українки, підібравши ключа. Нерідко виходив на “полювання” вночі, коли лучани засинали. На вулиці Привокзальній в одному із житлових будинків зірвав замок у підвалі й вкрав велосипед. Ще один велосипед забрав у знайомого. Зустрів його на вулиці, попросив, аби з’їздити до найближчого кіоску за цигарками. Чоловік дав велосипед, але Соколюк до нього не повернувся. Крадений велосипед продав, бо потрібні були гроші...
ПІД ПОКРОВОМ НОЧІ Невідомо чому, але останнім часом злодії активно почали викрадати велосипеди. Можливо тому, що вони зберігаються в основному у різних підвалах, та й продати їх легко. Любителем двоколісних машин виявився не лише Святослав Соколюк, але й лучани Роман Олексюк та Віктор Карп’юк, котрі також ніде не працювали, проте хотіли добре їсти, пити чи вколоти собі наркотик. А на все ж потрібні гроші, ще й чималі. Діяли обидва злодії в основному вночі, коли жителі міста вже міцно спали. Літньої ночі домовилися зустрітися на вулиці Вороніхіна. Ні автобуси, ні тролейбуси уже не ходили, тому до місця зустрічі добиралися пішки. — Куди тепер подамося?— запитав Олексюк. — Неподалік є підвал, де можна взяти два велосипеди чи мопеди,— пояснив Карп’юк. — Продамо й матимемо гроші. — Тоді ходімо... Віктор привів до якогось підвалу. — Ось там,— кивнув на двері. Олексюк витяг ломика, подивився, чи всі в будинку вже сплять. Не побачивши жодного вікна, в якому б світилося, заклав ломика під навісний замок. Короткий зойк металу — і замок впав на землю. У підвалі, присвічуючи сірниками, виявили два велосипеди, надувний човен, туристичну палатку, сім пляшок горілки. Все повантажили на велосипеди й зникли. Згодом крадені речі продали, горілку випили. Злодії обкрадали підвали не тільки разом, але й поодинці. Методика була проста — ломиком чи шматком арматури зривали замок й виносили все, що потрапляло під руки. Олексюк о другій годині ночі вдерся у підвал будинку по вулиці Кравчука. Вкрав велосипед “Аїст” , два телевізори; на вулиці Зої Космодем’янської та Декабристів із підвалів виніс велосипеди “Таурас” і “Турист”. Не відстав від нього й Карп’юк. Всього він пограбував сім підвалів, де були велосипеди. А, можливо, й більше. Адже не про все, напевне, розповів слідчому, коли впіймався. Більше того, від підвалів злодій перейшов до квартир. На вулиці Клима Савура відчинив двері однієї з квартир ключем. Там вкрав чоботи, шкіряну куртку, ще деякі речі. Почувши, що сходами хтось піднімається, втік. А затримали злодія жителі дев’ятиповерхового гуртожитку, що на вулиці Декабристів. Карп’юк піднявся на п’ятий поверх. Помітив, що в одній з кухонь відчинені навстіж двері. Зайшов. Нічого там цінного не було. Каструлі, сковорідки, тарілки... Вирішив, що каструлі та сковорідки можна буде здати в металобрухт. Взяв мішок, котрий лежав на стільці, покидав туди сковорідки та каструлі. Закинув мішок на плечі й пішов сходами вниз. За плечима погримувало залізо. На першому поверсі якась жінка підозріло глянуло на незнайомця й запитала: — Ви до кого приходили? Що несете? Карп’юк нічого не відповів й прискорив кроки до виходу. Жінка зрозуміла, що той щось вкрав, кинулась за ним. Певне, злодій втік би, та на подвір’ї в цей час був ще один житель будинку. Він і затримав Карп’юка. Висипали все з мішка. Там виявилось п’ятнадцять сковорідок і три каструлі. Жильці гуртожитку викликали міліцію... Впіймався не лише Карп’юк. Були затримані й інші злодії. Усі вони опинилися на лаві підсудних. Недавно Луцький міський місцевий суд позбавив волі Романа Олексюка на чотири з половиною роки; Святослава Соколюка — на чотири роки; Віктора Карп’юка — на три з половиною роки. Апеляційний суд області вироки Олексюку та Соколюку залишив без змін. Вирок Карп’юка дещо змінив. Його засуджено на три з половиною роки обмеження волі. Під час суду Соколюк стверджував, що револьвер та патрони йому підкинули працівники міліції. Суд цю вигадку до уваги не взяв. Дещо дивно поводили себе й потерпілі. Після того, як їх обікрали, спочатку вимагали злодіїв суворо покарати. А після винесення вироку просили апеляційний суд області пом’якшити міру покарання злочинцям. Можливо, їх серця стали м’якшими?... Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО.
