ЯК «КОЗАКИ» ІЗ ЖУРНАЛІСТАМИ У ПЛАВНЯХ ЗАБЛУДИЛИСЬ 

Сталося це під час IV Фестивалю з екстремального водного туризму «Поліська регата», що відкриває унікальні куточки Любешівського району

Закінчення. Початок у «Волині» за 18 липня.

Сергій НАУМУК

І ЗНОВУ СПРАЦЮВАЛА ІСТИНА: «ХТО ПРОШКУЄ, ТОЙ УДОМА НЕ НОЧУЄ»
Читачі, напевно, пам’ятають розповідь про минулорічну «Поліську регату». Тоді наш та троянівський екіпажі спробували зрізати шлях через зарослі й через те втратили час. Адже саме другого дня шанс заблудитися набагато більший: табличок куди повертати вже немає, і здебільшого доводиться орієнтуватися за течією. Стартують учасники так: першими — хто був останнім, а останніми — лідери. Наші колеги виходили на дистанцію першими, ми, посівши на першому етапі 12–те місце, — четвертими.
На кожному повороті оберталися, але переслідувачів не помічали, що нас вельми радувало. Раптом на одному закруті побачили попереду команду «Волинь–нова-1».
— Давай доженемо! — гукаю Сергієві.
— Але ж вони йдуть нам назустріч, — заперечує він.
«Оце так вони заблудилися», — подумав я у недобрий час.
— Там ходу немає, усе заросло ліліями, — попереджають колеги.
Нам би також повернути. Але ми пошкодували згаяного вже часу. Зрештою, хіба не пройдемо зарослу ділянку? З Сергієм, який, не задумуючись, брався прошкувати вузькими водяними стежками та пробиратися зарослими плесами? Тож ми так упевнено рушили вперед, що наші колеги через кільканадцять хвилин уже телефонували, аби повідомили їх, якщо знайдемо прохід. Але ми, як нас і попереджали, вперлися в тупик. Рушили між чудовими ліліями, на які ніколи було звертати увагу. Поблудивши туди–сюди, вже хотіли повертати, як нас наздогнала команда з Троянівки «Козаки».
— Тут десь є меліоративний канал! — хлопці додали нам упевненості. — Ми пішли лівим руслом, треба шукати праве.
Разом якийсь час шукали канал, а коли стало зрозуміло, що ходу немає, розвернулися. Але ж цей рукав таки повинен сполучатися з основним руслом! Ідемо назад. Аж раптом троянівський екіпаж бере круто вліво — і їхня байдарка зникає в очеретах. Ми намагаємося не відставати. Але напівзарослий прохід уперся у піщаний заліснений пагорб. Хтось із передньої байдарки кинувся шукати дорогу, однак на протилежному боці пагорба русла не помітив. Тоді витягуємо байдарки і несемо їх сушею.
— Давайте хоч познайомимося. Мене звуть Віталій, а його — Андрій, — сказав один із товаришів по нещастю під час перепочинку.
Так ми заприятелювали з троянівськими «Козаками». Ліс закінчився. Ми тягли човни по коліно в болоті. Очевидно, торік, коли води було менше, на цьому місці розкинувся луг. В очі впадає одинока береза. Вилажу наверх, аби роздивитися місцевість. Навколо — море верболозів та смуга очерету. Але чи є там русло річки — хтозна.
Далі прямуємо вздовж пагорба. Надибуємо бетонний стовпчик з позначками парку та квадрата. Сергій та Андрій ідуть шукати дорогу, Віталій — біля байдарок, а я обрав дві сосни, що росли поруч, і видряпався на одну з них. Розлоге гілля заважало дивитися вперед. Але раптом справа я побачив русло! Чимшвидше злажу і гукаю хлопців, відтак навпростець бредемо до річки. Нам уже все одно, який це рукав. Головне, що там можна буде йти на веслах, а не тягти байдарки.

ДО ФІНІШУ — ЧЕРЕЗ НЕТРІ І АТАКУ ДИКИХ ОС
Тим часом болото під ногами рідшає і глибшає. Доводиться ступати тільки на купини або підминати рослинність. Сергій втрапляє у тванюку ледве не по груди. Ми наближаємося до русла. От про що шкодую, так про те, що немає фотоапарата. Минулорічні хащі були вполовину меншими. Нинішній очерет змикається над головою. В голі ноги щось аж коле. Невже оводи так кусають чи справді колюсь об поламаний очерет?
— Ой, тут оси! Ми вийшли просто на їхнє кубло! — Андрій, який ішов першим, кричить і відмахується від нападників. — Треба вертатися.
Беремо круто вбік, бо насправді не очерет коле ноги і не оводи кусаються — нас жалять дикі оси! За кількадесят кроків зарослі, якими йдемо, починають аж розгойдуватися. Стає зрозуміло, що під купинами добряча товща води. Задля безпеки сідаємо на байдарки й чимдуж відштовхуємося веслами. Коли бачимо — річка! Це саме те русло, яким ми йшли у тупик. Знову намагалися скоротити дорогу і знову втрапили в халепу. Гребемо назад, виходимо на роздоріжжя річок і думаємо, яке русло обрати.
Тут назустріч на моторному човні випливає рибалка.
— Куди ж ви пішли? Вам проти течії треба, а ви дарма відмахали зо два кілометри, — старий і не підозрює, скільки ми «відмахали» насправді, та ще й не річкою, а болотом та лісом.
Він вказує нам правильний поворот. Виходить, ми шукали основний рукав на півночі, а він насправді був на півдні!
Подальший шлях уже мало цікавить. Через годину вирішую скупатися: все одно прийдемо останніми. А назустріч нам уже прямує моторний човен із начальником Любешівського природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Прип’ять-Стохід» Іваном Чесаком та начальником караулу ДПРУ-12 управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в області Андрієм Романюком на борту. Вони скрушно хитають головою й кидають трос. Іти на буксирі за моторкою — це тобі не веслами махати.

БЛАГОРОДНИЙ ВЧИНОК КОМАНДИ «ШКВАРКА»
Тим часом на березі розгорнулося святкове дійство. Глядачів стільки, ніби половина Любешова приїхала на Люб’язь. З нас кепкують, мовляв, знову заблудилися. Починаються перегони на коротку дистанцію на байдарках та на дерев’яних човнах, виступи співочих родин із усього Любешівського району.
Уже й так було ясно, хто переможець, але всі нетерпляче очікували рішення суддівської колегії. І ось — результати. Перше місце зайняла команда «Маневичі». Троянівський сільський голова таки домігся свого — нарешті виграв регату. Призи переможцям вручили голова Любешівської райдержадміністрації Василь Корець, директор НПП «Прип’ять–Стохід» Олександр Сащук та представник народного депутата України Ігоря Єремеєва Марія Чикида. Золотих призерів нагородили туристичними наметами. За друге місце члени команди «Пірати» Костянтин Веремчук та Андрій Оласюк отримали надувні матраци. Бронза дісталася «Каліпсо» — Анатолію Хрупчику та Дмитрові Посохову вручили спальні мішки, без яких у туристи ані ногою. Схвальні оплески заслужила червоноградська «Шкварка». Цей екіпаж відзначили як єдиний, що брав участь у всіх чотирьох «Поліських регатах». Призові 150 гривень Тетяна Швець та Михайло Сідоров віддали на операцію чотирирічному Олександру.
— І чому ми не послухалися чаплю? Скільки часу зекономили б! — тим часом наші колеги розповідають заступнику голови Любешівської райдержадміністрації Лідії Гарбар про містичний випадок, як другого дня добру третину шляху їх супроводжувала величезна чапля. А заблудилися одразу після того, як птаха перелетіла на інший бік річки: мовляв, вам, хлопці, повертати теж сюди. Шкода, що не зрозуміли.
Тому у підсумку наші колеги зайняли 11–те місце. Ми ж фінішували останніми. Але це нас мало засмучує. По–перше, побували в хащах, які мало хто бачив. По–друге, усе-таки головне наше завдання — не вигравати екстремальні водні перегони, а популяризувати їх. Що ми, власне, й залюбки робимо.


РЕЗУЛЬТАТИ «ПОЛІСЬКОЇ РЕГАТИ—2013»
1 місце — «Маневичі» (Микола Ясюк, Іван Кусик)
2 місце — «Пірати» (Костянтин Веремчук, Андрій Оласюк)
3 місце — «Каліпсо» (Анатолій Хрупчик, Дмитро Посохов)
4 місце — «Муравина» (Леонід Фесік, Василь Корець)
5 місце — «Шкварка» (Тетяна Швець, Михайло Сідоров)
6 місце — «Молоток» (Андрій Корець, Олег Мокіїч)
7 місце — «Поплавок» (Олександр Зозуля, Дмитро Рябіїк)
8 місце — «Троянівка» (Сергій Шкода, Юрій Семенюк)
9 місце — «Всьо чотко!» (Богдан Яремчук, Олександр Піхотський)
10 місце — «Сіріус» (Олександр Клубук, Юрій Кузнецов)
11 місце — «Волинь–нова-1» (Олександр Згоранець, Сергій Борох)
12 місце — «Козаки» (Віталій Ткач, Андрій Каплонюк)
13 місце — «ЮрПартнер» (Олександр Піддубний, Юрій Буснюк)
14 місце — «ВВ» (Володимир Хвесик, Володимир Горшков)
15 місце — «Волинь–нова-2» (Сергій Наумук, Сергій Білоус).


На фото: Наші редакційні «мореплавці» (зліва направо): Сергій Білоус, Олександр Згоранець, Сергій Наумук і Сергій Борох.