Дитячий майданчик у Центральному парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки Луцька ― начебто не найвдаліше місце для поширення творчості Вєрки Сердючки, але саме тут лунають її, здавалося б, давно забуті пісні...
Ярослава ТИМОЩУК, спеціальний кореспондент
Дитячий майданчик у Центральному парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки Луцька ― начебто не найвдаліше місце для поширення творчості Вєрки Сердючки, але саме тут лунають її, здавалося б, давно забуті пісні.
Співають навіть про «йолкі» і «новий год», дарма що надворі липень і спека. Після хіта «Чіта–дріта» не витримую і йду геть. Зі мною ― моя чотирирічна племінниця, з якою ми запланували культурне дозвілля. Уявляю, що б сказала її мама, побачивши цю картину. Вагітною сестра слухала добротні підбірки класики, захищаючи свою ще не народжену дитину від негативних зовнішніх подразників. Зараз уже важче знайти надійний пристанок від всіляких нечистот, що звалюються на голову, де б ти не був. Наче хтось спеціально заповзявся вивернути на світ Божий якнайбільше мотлоху. Скажімо, мало який меломан донедавна чув про такого собі Олега Гаврилюка, поета й виконавця шансону, аж поки Президент не присвоїв йому звання народного артиста України. Відповідне прохання до Януковича підписало 13 депутатів Партії регіонів, серед яких, зокрема, і «золотий голос» української сцени Таїсія Повалій та акордеоніст Ян Табачник. У своєму зверненні нардепи назвали найзнаковішими творами артиста нову роботу «Спасибо МВС!», гімн пенітенціарної служби і цикл духовних пісень. Було б добре, якби ці твори викликали хоча б якісь почуття, окрім бажання закидати автора гнилими помідорами. Цитувати тексти пісень пана Гаврилюка у порядному товаристві якось не випадає, та чого варті самі лише назви: «По 100 грамм», «Вы, конечно, не б..дь, просто очень похожи», «Стриптизерша», «Озорные украиночки», «Овца»… У своєму творчому активі Олег Гаврилюк має 7 авторських альбомів та 5 збірок поезії, більшість якої містить нецензурну лексику. На сайті письменника зазначено, що тепер він ще й написав роман та видав збірку «філософських віршів та афоризмів». У такі моменти шкодуєш, що декого взагалі навчили писати. Утім, наче передчуваючи шквал журналістської критики на свою адресу, пан Олег заздалегідь відповів, у віршованій формі, ясна річ. У посланні «Желторотым журналистам» йдеться: «Налетели, как жалкие псы, чтобы в тысячах строчках о Боге отыскать пару строк про трусы и красивые женские ноги. Как писал, так и буду писать, оставаться собой обещаю…» Тобто варто приготуватися до нових творінь уже народного артиста України Олега Гаврилюка, який під час одного з ефірів сказав, що його творчість подобається Вікторові Януковичу. Тому й не дивно, що справді народна артистка України Ніна Матвієнко, почувши про таке звання пану Гаврилюку, зовсім не здивувалася: «Блатних співаків, яким дають звання народних, ставатиме все більше. Який покровитель ― такий і протеже!». Розумію й депутатів Львівської міської ради, які вимагають скасувати присвоєння почесних звань «народних» та «заслужених артистів». «З’явившись у Радянському Союзі, традиція «дарувати з барського плеча» привілеї за «особливі» заслуги не мала нічого спільного з талантом або ж народним визнанням. Зазвичай, таке «високе» звання артисти отримували за лояльність до діючого режиму та вміння на всі голоси вихваляти радянську владу… Останньою ж ілюстрацією цього ганебного явища стало удостоєння званням «Народний артист України» виконавця шансону з нецензурною лексикою Олега Гаврилюка. Автора так званої тюремної лірики поставили в один ряд з Лесем Курбасом та Ніною Матвієнко!» ― пишуть обурені депутати у своєму зверненні до Голови Верховної Ради. А ось відомий блогер сайту «Кореспондент» Андрій Капустін бачить кілька шляхів виходу із цієї абсурдної ситуації. «По–перше, до Януковича можуть звернутися ті народні артисти України, які вважають для себе принизливим перебувати з Гаврилюком О. Г. на спільній території нагород. До того ж звернутися в ультимативній формі. Аж до відмови від своїх високих звань. По–друге, є підстави і для судового оскарження нагородження, яке відбулося з багатьма порушеннями. Що запросто можуть зробити, скажімо, депутати Верховної Ради. По–третє, нарешті можна долучити до справи нашу моральну інквізицію. Тобто комісію з етики і моралі. А то як сімпсонів забороняти ― це будь ласка, а як з народними артистами made in Yanukovich розбиратися, то, даруйте, ― посуньтесь…». А ви як порадите боротися із шансоном епохи покращення?
