Кажуть, лише у половини українців тепер лежить душа до книги. І наводять результати соціологічних досліджень: 49 відсотків опитаних відповіли ствердно, що наразі читають художню літературу...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора
Кажуть, лише у половини українців тепер лежить душа до книги. І наводять результати соціологічних досліджень: 49 відсотків опитаних відповіли ствердно, що наразі читають художню літературу.
Видавці й книгорозповсюджувачі бачать ситуацію ще складнішою, стверджують, що читачами є тільки третина населення, а це удвічі менше, ніж у країнах Європи. Вірити не хочеться. Була свідком, як торік під час передвиборчих перегонів представники одного з кандидатів у народні депутати разом із продуктовими наборами дарували малозабезпеченим лучанам ще й книги. Чи хтось нараяв, чи самі додумалися, що «не хлібом єдиним…». Як би там не було, а в людей це викликало дуже позитивні емоції. — Бач, а я думала, що в тих олігархів тільки гроші на умі. А вони і літературою цікавляться, мають добрий смак, — оцінила презент одна з тих, кого обдаровували. Книги пропонували й справді гарні, відомих українських письменників. Серед них і «Многії літа. Благії літа» «золотого» Мирослава Дочинця, який позавчора був гостем нашої редакції. — Про здоров’я воно всім цікаво, — пояснював вибір твору чоловік із виборчого штабу. — Брали те, що має найбільший попит. «Вічника» планували закупити, але в ліміт не вкладалися. Переповіла авторові бестселера, до речі, своєму колишньому однокурснику, цей епізод. Знаю, іноді Мирославу доводиться чути закиди, що неабияка популярність його творів великою мірою пов’язана із загостреною потребою читача знайти відповідь на особливо болючі нині питання: як бути здоровим, успішним, заможним. Мовляв, вгадав із тематикою. Бо коли люд зубожілий, підупалий і духовно, і фізично, хочеться якихось рецептів та заповідей, як вижити у цьому світі, тим більше «як жити довго в щасті і радості». Філософія діда Ворона — як бальзам на душу, коли нема в кишенях грошей, коли медицина на розпутті реформ, коли над головою висить дамоклів меч безробіття… Але в цьому й секрет успіху справжнього письменника — відчувати і реагувати на те, що хвилює душу людини. Зрештою, на цьому й стоїть література. І виживає в найскрутніші часи, хай як буває трудно. Під час парламентських слухань із проблем книговидавництва, які відбулися у травні, оприлюднили невтішну статистику: 15 — 20 років тому в Україні щорічно видавали 7 тисяч нових назв книжок накладом 177 мільйонів примірників, а це майже чотири книги на кожного українця. Сьогодні на кожного з нас припадає менше ніж одна книжка, тоді як у Росії — 5, в Іспанії — 8, у Білорусі — 4. І річ не так у мізерній фінансовій підтримці з боку держави. Українські видавці більше говорять про необхідність обмежити книжковий імпорт і встановити квоти на завезену з-за кордону літературу, зберегти пільговий податок на додану вартість. А ще у зменшенні «споживання» книг винне «покращення» життя українців. Якщо в людей не вистачає грошей дітям на молоко, то гріх звинувачувати їх у тому, що вони рідко купують художню літературу. Але це не завжди означає, що ми збайдужіли до слова. Цими днями на вулиці в центрі Луцька молодь влаштувала літературні читання. Із замилуванням слухала, як юні дівчата вголос декламували поезії. Знайома із захопленням розповідала, що у Рівному відкривають «вільні» міні–бібліотеки в колишніх телефонних будках. Модний у Європі рух книголюбів поширюється і в Україні: люди приносять з дому літературу, кожен може взяти щось почитати й повернути згодом, поклавши і власні улюблені видання. Нестандартні бібліотеки-«шпаківні» з’явилися в Києві, кажуть, охочих поповнити книжковий фонд і скористатися можливістю знайти чтиво до душі не бракує. Дехто сьогодні пояснює зниження попиту на друковані видання поширенням інтернету. Але навіть молоді люди, яким доступні нові технології, говорять, що це радше вимушений крок: бібліотеки бідні, книгарень мало, книги дорогі. От і доводиться псувати очі біля монітора, терпіти технічні огріхи. Не залишила людей байдужими й новина про те, що популярні в Луцьку книгарні «Освіта» та «Планета» збираються об’єднати. Того ж дня, коли на комісії обласної ради обговорювали питання про злиття цих магазинів, у редакції вже лунали дзвінки від стривожених книголюбів. Просили оприлюднити їхню позицію: скорочувати кількість книгарень недопустимо, то — гріх перед дітьми. Припускали, що приміщення поспішають вивільнити для чергового ресторану чи для престижного офісу. А знайома вчителька–пенсіонерка, яка теж обіцяла «грудьми захищати «Планету», просила нагадати ініціатору пропонованого нововведення пораду довгожителя Андрія Ворона із бестселера Мирослава Дочинця: «Читай щодня мудрі книги…».
