Коли людина отримує мінімальну чи трохи вищу від неї зарплату або пенсію, то, звісно, не розкошує. Адже значна частина її йде на оплату житлово-комунальних послуг, харчі. На одяг залишається мізерія, з якою в модний бутик не підеш. Тож і скуповуються люди у магазинах секонд-хенду. Ми вирішили з’ясувати, чи можна в них пристойно одягнутися і за скільки...
Коли людина отримує мінімальну чи трохи вищу від неї зарплату або пенсію, то, звісно, не розкошує. Адже значна частина її йде на оплату житлово-комунальних послуг, харчі. На одяг залишається мізерія, з якою в модний бутик не підеш. Тож і скуповуються люди у магазинах секонд-хенду. Ми вирішили з’ясувати, чи можна в них пристойно одягнутися і за скільки...
Євгенія СОМОВА
100 ГРИВЕНЬ — І ОДЯГНУТИЙ З НІГ ДО ГОЛОВИ Зробити екскурсію по секонд–хендах вдалося вмовити 16–річного хрещеника Славка. Отож, перша адреса — магазин мережі «Євро секонд–хенд» на вулиці Лесі Українки. Спускаємося у підвальне приміщення зі специфічним запахом. «Як у концтаборі», — іронізує Славко. Запах обробленого хімікатами одягу витає й у просторих торгових залах. Дехто вважає, що одяг «із других рук» (саме так з англійської перекладають second hand) обробляється формальдегідом. Насправді ж — сполуками, які містять хлор. Він дезінфікує, вбиває хвороботворні бактерії. У магазині — перший день продажу. Тож і ціна висока — 79 гривень за кілограм одягу. Зате є шанс знайти нову річ. Покупців багато. Снують туди–сюди, копирсаються в ящиках із взуттям, білизною, перебирають речі на вішаках. Нам пощастило. Знайшли практично нову футболку. Заплатили 18 гривень. На Центральному ринку за таку ж китайського чи турецького виробництва довелося б викласти щонайменше 70 гривень. В ящиках із взуттям намагаємося «виловити» хоча б щось придатне для носіння. Даремно. Якщо щось варте уваги, то розмір не підходить. Подібне і з штанами. Джинси, які потрапляли до рук, або за розміром не підходили, або були надто уже заношеними і непрезентабельними — чоловіки якщо уже носять, то до дір. Але вихід знайшовся: замість джинсів придбали літні штани із плащової тканини, а до них ще й сорочку. Усе це потягнуло на 40 гривень 16 копійок. Дешево, як борщ! А «доукомплектовували» Славка у магазині мережі «Планета секонд–хенду» на вулиці Винниченка. Придбали там кросівки за 45 гривень. У спеціалізованих торгових точках на Центральному ринку за такі заплатили б 150 — 200 гривень. Словом, одягнули хлопця з ніг до голови і всього за 100 гривень із копійками. Могли б і костюм купити за 76 гривень чи клубний піджак за 30 (у магазинах секонд–хенду речі продають не лише на вагу, а й за цінами). Але хрещеник закапризував. Мовляв, такі моделі носили у 90–х роках.
«КРАЩЕ НОШЕНЕ, НІЖ ТУРЕЦЬКИЙ «ШИРПОТРЕБ» Товари «з других рук», привезені з Європи, — порятунок для українців. Це усвідомлюєш, дивлячись на ранкове стовпотворіння біля магазинів задовго до їхнього відкриття. До людського натовпу, що зібрався у понеділок на вулиці Винниченка біля магазину «Планета секонд–хенду», приєднуємось і ми. У черзі — переважно молодь, хлопці й дівчата студентського віку. Щойно відчиняються двері — і натовп із зойками (когось затиснули у дверях) вривається в торговий зал. Хлопці, які були в перших рядах, мчать до одягу, швидко перебирають його і з оберемками футболок прямують до каси. Звісно, дехто отак без примірок бере для себе. Але, кажуть продавці, є й такі, котрі закуповують речі, які мають хороший товарний вигляд, аби продавати на ринку. Вже за значно вищими цінами. Словом, роблять бізнес на бізнесі. У магазинах уживаного одягу люди неговіркі. І зрозуміти їх можна. Приходять сюди не від хорошого життя. Але мені все-таки вдалося розговорити дівчину, з якою стояла в черзі. Оксана — педагог, постійна клієнтка цього магазину. Навіть має картку на знижки. — Одягатися хочеться модно, бо ж купувати нові речі у бутиках не по кишені, та і якість невисока. А на базарі — не хочу, — каже. — Торгують там переважно китайським і турецьким «ширпотребом». Я його і задарма не візьму. Краще вже носити речі з секонд–хенду. Вони не так швидко линяють після прання, як турецькі, добре зберігають форму. — Ти забула сказати, — каже жінка, яка прислуховувалася до нашої розмови, перебираючи речі на вішаку, — що тут ціни нижчі, ніж на базарі. Можна за 100 гривень одягнутися. Я найчастіше купую одяг на третій-четвертий день продажу, а сьогодні зайшла, аби внучці вибрати щось новіше. І в хату потрібне беру — рушники, штори, постільну білизну. Якби купувала у магазині, пенсії не вистачило б. Постільний комплект там коштує до 200 гривень. А тут за 90 купила аж два. Утім, стверджують продавці, клієнтами магазинів секонд–хенду є не лише пенсіонери, студенти, багатодітні жінки і молоді мами. Тут одягаються й люди, які шукають ексклюзивні, фірмові речі. З однією такою ретро–модницею ми познайомилися. — Я знаю в Луцьку всі секонд–хенди, — каже Тамара. — Час від часу відвідую їх. Чоловік називає мене шопінгоманкою. Але для мене ходіння по магазинах вживаних речей — задоволення, своєрідне хобі. Купую в перший день, коли товар повністю оновлений. Буває, вподобана річ задорога. Приходжу через день—два. Якщо висить — купую вже дешевше. У моєму гардеробі багато одягу, купленого в секондах. Але по ньому не скажеш, що він ношений. Якісна річ навіть після прання виглядає гарно. У магазинах секонд–хенду торгівля ведеться цивілізованіше, ніж на ринку. Тут не треба ритися в купах лахміття і купувати «на око» — усе розвішено і розкладено на поличках, є примірочні кабінки. Торгують у них за принципом щоденного зменшення ціни. У перший день завозу товару за кілограм одягу треба заплатити понад 70 гривень, зате в останній — лише 5-8. Особливо багато покупців улітку — одяг легкий і, відповідно, невисока ціна. Узимку беруть його менше, бо ж важчий і дорожчий. Але судячи з того, що в Луцьку, як гриби після дощу, з’являються секонд-хенди (і навіть на центральних вулицях міста, де висока орендна плата), торгівля вживаними речами йде непогано. Словом, і підприємці заробляють на хліб із маслом, й іншим, маю на увазі найманим працівникам, дають заробити. Та й державна казна поповнюється за рахунок торгівлі вживаними речами. Однак влада час від часу робить спроби поставити перед нею шлагбаум.
ЗАБОРОНОЮ МЕРТВОГО НЕ ОЖИВИШ Цьогоріч знову з’явилися два нові законопроекти опозиційного нардепа Віталія Немілостівого. В одному з них він пропонує обмежити торгівлю ношеним одягом і взуттям тільки комісійними магазинами. А куди подінуться дрібні підприємці, котрі торгують «беушкою» на ринках із розкладачок й орендувати торгові зали не зможуть? Поповнять ряди безробітних? Схоже, нардепа це не цікавить. Основним аргументом проти секонд-хенду Віталій Немілостівий називає те, що він перешкоджає розвитку легкої промисловості в Україні. У відповідь на це представники малого і середнього бізнесу кажуть, що його гальмує не ввезення вживаних товарів, а повна відсутність підтримки галузі державою і корупція на митниці, яка відкриває шлях для «сірого» імпорту. Та й власники магазинів секонд–хенду переконані: головна причина боротьби з імпортом уживаних речей зовсім не турбота про національного споживача і виробника. Спокою нардепам не дають чималі обсяги торгівлі. Так, за останні 5 років в Україну ввезли більш як 447 тисяч тонн уживаних речей. Тобто по 10 кілограмів на кожного українця. Ще один аргумент за необхідність обмеження торгівлі секонд–хендом — не всі речі, які завозяться, у належному санітарному стані й можуть загрожувати здоров’ю людей. Але ж це нонсенс! Уживані речі з-за кордону, стверджують власники торгових точок, проходять чимало перевірок у країні, з якої їх ввозять, мають необхідні сертифікати. До того ж, якби на них не було потрібних документів, через кордон не пройшли б. Що ж до третього «заборонного» аргументу, начебто секонд–хенд псує імідж України перед іншими державами, то хай нардеп не переймається. Адже магазини вживаних речей є й у таких розвинених країнах, як Англія, Австрія, Німеччина, Чехія… І їхній імідж від цього не страждає. Навіть всесвітньо відома співачка Мадонна не приховує, що відвідує секонд-хенди. Тож чи має шанс законопроект Немілостівого від 18 лютого цього року «Про заборону оптової і роздрібної торгівлі, крім комісійної, вживаних текстильних виробів, одягу та взуття» стати законом, поцікавилася у начальника управління розвитку підприємництва та реклами Луцької міської ради Олександра Козлюка: — Спроби взяти під свій контроль ринок секонд–хенду в Україні робилися не раз — і в 2010 році, і в 2011–му. Але тоді через протести продавців та власників торгових точок ніхто не ризикнув піти на такий крок. І цього разу така затія не пройде, — переконаний посадовець. Підприємці в закриття торгівлі секонд–хендом теж не вірять. — Хай спершу навчаться виробляти дешеві якісні українські товари, — сказала в розмові власниця кількох торгових точок на Центральному ринку. І справді, перед тим, як заборонити торгівлю «беушкою», треба запропонувати споживачам щось взамін. А що нам пропонують? Купувати українські товари, яких нема? Легка промисловість, що належить олігархам, нині швидше мертва, ніж жива. Потрібну сировину практично всю завозять з-за кордону. Через те й ті нечисленні українські товари дорожчі, ніж імпортні. Втім, судячи з того, що законопроект Немілостівого знову відправили на доопрацювання, нардепи таки не зважаться заборонити торгівлю вживаними речами. А ось митний збір на їхнє ввезення, як пропонує парламентарій, можливо, піднімуть. У результаті цього вживані речі можуть подорожчати. Хто від цього виграє? Бідні українці? Бізнес? Держава? Як гадаєте?
На фото: У день завозу біля магазинів секонд-хенду збираються черги.
