ЛУЧАНИН — «ОДНОКАШНИК» АНДРІЯ ШЕВЧЕНКА

Нещодавно Центр ліцензування Федерації футболу України опублікував список колишніх гравців, які успішно атестувалися і допущені до навчання за програмою «А+В» у 2013 році, диплом якої дає право працювати помічниками головних тренерів в усіх лігах вітчизняного футболу (головні тренери збірних команд і клубів першої та прем’єр-ліги повинні мати ліцензію категорії Pro)...

Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ

Дещо несподіваним стало те, що серед претендентів на диплом — і володар «Золотого м’яча» 2004 року, екс–гравець київського «Динамо», італійського Мілана, лондонського «Челсі» та збірної України Андрій Шевченко, і лучанин Ярослав Комзюк (на фото). Його, можливо, не так добре знають місцеві прихильники «гри мільйонів», як, скажімо, Анатолія Тимощука, В’ячеслава Шевчука, Тараса Михалика, Андрія Федецького, Олега Федюкова, Володимира Дикого, однак багато років він віддав волинському футболу. 
— Я навчався у Луцькій загальноосвітній школі №1, — розповідає Ярослав. — Футболом захопився в 13 років — займався у групі тренера Ігоря Безуглого. Коли він пішов у суддівство, а згодом став арбітром національної категорії, перейшов до Володимира Байсаровича. Грав за юнацьку, молодіжну команди, на першість області, захищав кольори «Електрика». Потім була служба в армії у Домодєдово, під Москвою. Там теж не забував про футбол.
— А після «дембеля» знову повернулися до Луцька?
— Так. Олексій Єщенко запросив мене до місцевого «Підшипника», який брав участь у чемпіонаті України. Щоправда, на любительському рівні — серед колективів фізкультури. А згодом Роман Покора та Володимир Байсарович запропонували пограти на місці правого захисника у вищоліговій «Волині».
— Далі, пригадую, виступали у ще кількох клубах, навіть, якщо не помиляюся, виїжджали за кордон…
— Після «Волині» три сезони провів у житомирському «Поліссі». А 1999 року поїхав до Латвії, грав за «Металург» у Лієпаї. За цей період двічі повертався до Луцька, коли команду майстрів очолювали Олексій Єщенко та Віталій Кварцяний.
— І кар’єру футболіста завершили…
— …у 2003 році, коли мені виповнилося 33. Щоправда, бутси на цвях не повісив. Грав у чемпіонаті області, брав участь у матчах ветеранів. Я і сьогодні ще можу вийти на поле й відіграти матч.
— А далі, очевидно, треба було визначитися, куди йти працювати…
— Спробував себе в бізнесі. Начебто все складалося, але тягнуло у футбол. Пішов працювати тренером у Луцьку дитячо–юнацьку спортивну школу № 2, потім запропонували очолити футбольний клуб «Вотранс-ЛСТМ» із Луцька. А згодом Віталій Кварцяний запросив на роботу в дитячо–юнацьку футбольну школу «Волинь» на посаду тренера–селекціонера. Нещодавно з поверненням Віталія Володимировича у команду прем’єр–ліги мене призначили головним тренером «Волині–U-19», яка виступає у чемпіонаті України.
— Ярославе, повернімося знову, образно кажучи, за парти. Ви відчули, що знань, здобутих у Луцькому інституті фізичної культури та здоров’я в ті часи Волинського державного університету імені Лесі Українки, недостатньо?
— Так, щоб працювати в командах майстрів, треба пройти навчання у Центрі ліцензування Федерації футболу України й отримати диплом професійного тренера міжнародного зразка.
— Цікаво, як відбирали кандидатів?
— Кандидатів було 34. Після того як навесні ми пройшли співбесіди і тестування, що засвідчили рівень теоретичних і практичних знань, залишилося 20.
— І Андрій Шевченко складав ці іспити?
— Так, його теж мучили різноманітними запитаннями. Можливо, навіть більше, ніж нас. Адже члени приймальної комісії хотіли дізнатися, чого він вартий за межами поля.
— Отже, заслуженому майстру спорту, зірці світового футболу поблажок не було?
— Ні. Він, як і ми, приїжджає на сесії, здає конспекти, домашні завдання. А щодо спілкування, то Андрій Шевченко не вважає себе зіркою. Більше і тісніше товаришує з колишнім воротарем київського «Динамо» В’ячеславом Кернозенком, адже вони одноклубники.
— Хто ще з відомих українських футболістів вчиться у вашому класі, щоб стати висококваліфікованим тренером?
— Це Олег Венглинський, Сергій Леженцев, Олексій Антюхін, Сергій Беженар, Віктор Уляницький, Олег Пестряков, Вадим Добіжа… Думаю, що вболівальникам зі стажем добре відомі ці прізвища за виступами в чемпіонатах України у першій та вищій лігах. До речі, навчання не безкоштовне. На категорію В треба сплатити суму, яка еквівалентна 1600 доларам США, на категорію А — 2700, на категорію Pro — 8100. Не складаєш випускну сесію — грошей не повертають, тому до всіх занять ставимося дуже відповідально. До осені маємо скласти п’ять сесій. І вже у листопаді отримаємо дипломи категорії «А + В».