«Господин, если бы вы видели, из чего эту колбасу делают, вы бы близко не подошли к магазину» — цю фразу Михайло Булгаков вклав в уста герою «Собачого серця» Шарикову ще 1925 року, а вона й досі актуальна. Що то значить класик! Це в давнину ковбаса була символом достатку, тоді як про якість нинішньої давно уже складають анекдоти...
«Господин, если бы вы видели, из чего эту колбасу делают, вы бы близко не подошли к магазину» — цю фразу Михайло Булгаков вклав в уста герою «Собачого серця» Шарикову ще 1925 року, а вона й досі актуальна. Що то значить класик! Це в давнину ковбаса була символом достатку, тоді як про якість нинішньої давно уже складають анекдоти
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя
Свого часу була популярною думка про те, що варені ковбаси начиняють туалетним папером. Нині це виглядає невинними пустощами, якщо спробувати перерахувати все, чим нашпиговують сосиски та сардельки. Не хочу давати перелік назв тих хімічних речовин, якими «бавляться» переробники, бо більшість читачів не хіміки, щоб знати про їхні властивості. Скажу коротко: це шкідливі сполуки, які, втім, відіграють певну роль у процесі виготовлення ковбас. Чи то стабілізують масу, чи то надають виробам приємного кольору або смаку. Неодноразово у мас–медіа резюмували, що чимало ковбас годяться лише на те, щоб згодувати їх псам. А втім, брати наші менші відчувають усяку заразу ліпше за нас, і розповіді про домашнього улюбленця, який ігнорує той чи інший вид ковбаси, — не рідкість. Воно й не дивно, якщо розповісти, яку сировину виробники використовують. Колись мені довелося читати збірник радянських рецептур. Уявіть собі ковбасу, яка складається з м’яса кількох видів, свинячого сала, порізаного на кубики визначеного розміру, курячих яєць, солі та спецій. Навряд чи тепер продукують подібне. Хіба для власного вжитку. А от манна крупа, соя, крохмаль наявні у превеликій кількості. Хоча це не заборонено. Нинішня дозвільна система допускає виробництво не тільки за держстандартами, але й за так званими технічними умовами, які кожне підприємство складає саме для себе — щоб виробляти продукцію хтозна з чого. А от доброго м’яса в теперішній ковбасі годі шукати. Надто добре це видно через структуру імпорту, зокрема й волинських виробників. Про яку якість може йти мова, якщо більшість використаного сирівцю — це свиняча шкіра та м’ясо птиці механічного обвалювання. Останній термін варто розшифрувати. Уявіть, що з курячої тушки максимально зрізали все м’ясо. Решта, тобто кістяк із залишками м’яких тканин та сухожилля, і є «м’ясом птиці механічного обвалювання». Щоправда, його перемелюють до однорідного стану і споживачеві годі побачити щось у «фарші». Якщо таку масу швидко не використати, то вона перетворюється на ідеальне місце для розмноження хвороботворних бактерій. У більшості європейських країн її віддають тваринам. Проте українські переробники до такого «м’яса» для нас вельми прихильні, бо воно здешевлює їхню продукцію і наповнює кишені власників цехів шелесткими купюрами. Ситуація не змінюється роками. Заробляють на цьому вочевидь не лише недобросовісні підприємці. Зрештою, чимало дружин, тещ, свах та інших родичів наших депутатів, суддів, прокурорів, великих та малих чиновників і є тими самими підприємцями. Проте пересічні громадяни, здається, знайшли вихід із ситуації. Останні дослідження довели, що споживацька свідомість таки зростає. Якщо 20 років тому з усіх спожитих українцями м’ясопродуктів 72 відсотки становили ковбаси, то нині їх уже менше половини. За прогнозами, така тенденція триватиме. Українці голосують проти низької якості ковбаси гаманцем. А що лишається робити? Адже про небезпеку цього продукту майже 100 років тому попереджав той самий Булгаков. Пам’ятаєте, коли професор Преображенський купив для Шарика Краківську ковбасу, але хатня робітниця Зіна сказала, що Краківську вона краще сама з’їсть. — Только попробуй! Я тебе съем! это отрава для человеческого желудка, — відповів знаменитий лікар.
