Інформаційне повідомлення про те, що середньостатистична українська пенсія становить 1470 гри вень, мене приголомшило...
Інформаційне повідомлення про те, що середньостатистична українська пенсія становить 1470 гри вень, мене приголомшило. От тобі й на, небого! Твоя, зароблена за сорок років трудового стажу, виявляється, навіть середнього рівня не досягає. А все через те, що сплюсували її в одну купу з найвищими пенсіями, і вийшло таке собі середнє арифметичне, яке лишень вносить у людські голови брехливу інформацію про наші статки, ще й наказує з інтонацією пана Азарова не скиглити!
Галина КАЖАН, заслужена артистка України, член Національної спілки журналістів України, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня
А я й не люблю скиглити. Все життя звикла покладатися тільки на себе. І все ж коли прочитала у «Волині–новій» про експеримент Євгенії Сомової, емоції вихлюпнулися через край. Журналістка хотіла розібратися, як вдається десяткам тисяч самотніх, хворих, немічних виживати на убогий споживчий кошик, де не передбачено навіть всього необхідного, не кажучи про якісь витребеньки? Пригадалося, як страшно було почути пораду лікаря перед випискою з лікарні після запалення легень, що моїми найпершими ліками мусить бути різноманітне і багате на калорії харчування. Я тоді пожартувала (гумор — моя зброя), що не можу дозволити собі зашлакувати організм баликами та ікоркою, коли держава в такій кризі, що навіть дуст із виробництва зник. І слава Богу, бо якби був, то правителі всіх пенсіонерів ним посипали б, аби швидше спекатись непрацездатного баласту. А насправді подумала: «Яка калорійна їжа з моєю злиденною пенсією…» . Євгенії Володимирівні вистачило духу пожити життям пересічного пенсіонера менше місяця. Я так живу ось уже 10 років. За цей час загартувала свою волю, зміцнила свій імунітет і мислити стала тверезіше. Людина справді може обійтись без багатьох речей. Але виникає запитання, навіщо ж іншим стільки? Це ж аморально: хизуватись на телеекранах чи в пресі своїми статками, маєтками, мільйонами, мільярдами в той час, коли навколо стільки біди, стільки волаючих: «Допоможіть врятувати дитину!», «Дайте кошти на лікування!». До речі, діляться з ними переважно ті, хто сам має мізер. А так хочеться, щоб експеримент «Волині–нової» повторили скоробагатьки та високопоставлені чиновники, від яких залежить добробут пересічних громадян.
