Ніхто і ніщо не змогли зламати Андрія Криштальського (на фото), бо він іде по життю, додержуючись десяти заповідей «Декалогу українського націоналіста»...
Ніхто і ніщо не змогли зламати Андрія Криштальського (на фото), бо він іде по життю, додержуючись десяти заповідей «Декалогу українського націоналіста»...
Петро Боярчук
«У 1947 році ми вчилися з ним у десятому класі Горохівської середньої школи. По її закінченні майже всі хлопці та дівчата з нашого класу вступили в інститути. Ми з Андрієм — в університети. Кожен — у свій. Його у 1947 році заарештували і повезли етапом на Колиму, щоби там «навчався розуму», мене прийняли до Львівського державного університету, де вивчав логіку і психологію. Коли по закінченні університету я упродовж трьох літ вчився в аспірантурі, Андрієві також дали «підвищення» — новий термін позбавлення волі. На щастя, підвернулась амністія. Вона випустила мого колишнього однокласника з-за колючих дротів і дозволила йому приїхати назад у Горохів. Але й тільки. Вступити в художній інститут, про який мріяв, після Колими у нього не було жодних шансів. Розбіжностей у поглядах ми не мали, але наші дороги розійшлися. Відповідно до статусу амністованого він мав скористатися із «хрущовської відлиги» і тихо-мирно працювати «на благо отєчєства». Я відповідно до того, що доля визначила, мав скористатися, «відлигою», щоби разом із друзями-«дисидентами» розширювати простір свободи у тому ж «отєчєствє», за що й отримав 12 літ. Справжнє його життя почалося після падіння імперії. Вільне моє життя — також», — написав у листі до редакції нашої газети про свого однокласника Андрія Криштальського та його книжку «Мій декалог», що 2012 року вийшла друком у видавництві «Терен», колишній совєтський політв’язень, український письменник і філософ, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк. І з одним, і з другим мене, молодшого майже на двадцять літ, зблизив наприкінці 1980–х їхній колишній однокласник хірург Михайло Рощина — блискучий інтелігент, а в ті роки і безсумнівний лідер місцевої національно–демократичної еліти, який узявся організовувати в Горохові Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка. Тепер, читаючи «Мій декалог» Андрія Криштальського, ловлю себе на думці: до цих людей вело постійне відчуття, що володіють вони тією життєвою правдою, яка силою обставин була мені недоступна. І саме ця правда, десятиліттями приховувана совєтським правлячим режимом і перекручувана режимом нинішнім, постає зі сторінок книги спогадів Андрія Криштальського з усією відвертістю, простотою та переконливістю. Українське націоналістичне підпілля, збройна боротьба повстанської Волині проти всіх окупаційних сил, тортури і знущання на допитах у слідчих кабінетах НКВС — НКДБ, довгі роки поневіряння у таборах ГУЛАГу в Монголії, а потім у Красноярському краї та на Колимі, що в Російській Федерації, — ось той життєвий шлях, яким ішов автор «Мого декалогу», несучи в душі несхитну віру в перемогу української національної ідеї навіть тоді, коли про її перемогу, здавалось би, годі було й думати. Але й нині Андрій Криштальський переконаний: «Наступним поколінням треба обов’язково знати, які знущання на своїй рідній землі витерпіли я та мої ровесники. А ще — про те, як ми чинили опір, щоб нас не розтоптали, не асимілювали, не перетворили на рабів… То був страшний період…». Здолати увесь той «страшний період» боротьби з різними окупантами та вистояти проти шаленого натиску совєтської пропаганди авторові книжки допоміг «Декалог українського націоналіста» і його перша з десяти заповідей — «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї». Тож не випадково він і говорить: «Думаю, що тим українцям, котрим ці десять заповідей закарбувалися в душу, було набагато легше зносити труднощі, боротися й жити… Ті слова, колись у дитинстві вивчені напам’ять, додавали й мені змісту, розуміння, терпіння, коли поставали питання вибору — або залишитися українцем, або пристосуватися й стати «совєтськім гражданіном». Перед таким вибором нерідко постає і наш сучасник, якого деякі нинішні політичні сили наполегливо обплутують павутиною брехливої «антинаціоналістичної» пропаганди та підступних «ідей». Прикладів того, як усі вони врешті–решт обертаються проти України й українства, немало. Розібратися ж у їхній псевдоправдивості, як і допомогти вистояти проти того шаленого натиску та скласти йому належний супротив, допоможе книжка спогадів Андрія Криштальського «Мій декалог». На її сторінках допитливий читач неодмінно знайде і відповіді на цілий ряд запитань, і підтвердження багатьом своїм міркуванням. А головне — саме ту твердість духу, якої нерідко ще бракує нинішнім молодим українцям. І наостанку ще одна цитата з листа до редакції Євгена Сверстюка: «Таким діяльним і конструктивно мислячим людям, як Андрій Криштальський, важко скласти ціну. Разом зі своїми синами — Петром та Андрієм — він об’їздив усі патріотичні майдани по всій Україні на початку 90-х… А тепер написав книжку… Історія Горохівщини до війни, історія цього краю періоду німецької та перших років совєтської окупації… Вражаюча карта ГУЛАГу… Вражаюча історія життя… Андрій змалечку бачив і знав багато… Його чіпка точна пам’ять зберігає місця, імена, дати, яких тепер уже ніхто не пам’ятає. Така книжка має високу історичну вартість, особливо для волинських шкіл, де ще й досі пишуть твори з історії часто за матеріалами комуністичних періодичних видань. Волинь повинна знати чесні імена і долі скромних подвижників, які творили людяний образ свого краю в нелюдяні часи».
