Під час виставки «Книги Великої Волині», яка нещодавно відбулася в Луцьку, письменниця, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Марія Матіос (на фото) двічі презентувала новий роман «Черевички Божої Матері»: офіційно у великому залі Палацу культури та у фойє на другому поверсі цього закладу...
Під час виставки «Книги Великої Волині», яка нещодавно відбулася в Луцьку, письменниця, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Марія Матіос (на фото) двічі презентувала новий роман «Черевички Божої Матері»: офіційно у великому залі Палацу культури та у фойє на другому поверсі цього закладу. Сюди на автограф-сесію літераторки прийшло багато людей і, що дуже приємно, переважно молодь. Переконана: думки, висловлені Марією Матіос, будуть цікавими і читачам «Волині»
Леся БОНДАРУК
«МОЇ ТВОРИ Є КУЛЬОВОЮ БЛИСКАВКОЮ ДЛЯ ЧИТАЧА» Не знаю, як вам посмакує нова моя книжка «Черевички Божої Матері». Я ніколи навмисне не роблю так, щоб бути кульовою блискавкою для свого читача, але виходить якраз навпаки. Перші відчуття — це завжди нестерпний біль для нього. Потім відбувається катарсис, очищення людської душі. Я хочу, щоб ми більше роздумували над проблемами добра і зла, правди і несправедливості, гідності, над тим, що називаємо моральними категоріями. Всіх, про кого пишу, я люблю. Навіть найбільшого негідника люблю як об’єкт дослідження.
«ТАБАЧНИК ВИЛУЧИВ «СОЛОДКУ ДАРУСЮ» ЗІ ШКІЛЬНОЇ ПРОГРАМИ» Цими днями була у Львові на виставі в звичайній середній школі. Діти інсценізували «Москалицю». Я не могла собі уявити, як цей складний текст можна передати на сцені. Але була дуже зворушена і плакала, бо ці діти від 5 класу до 11 і ще двоє випускників за мінімальних декорацій зробили щось таке, що може перевернути уявлення людини. Згадала, як Табачник вилучив зі шкільної програми мою «Солодку Дарусю». Мовляв, ця книжка травмує дитячу психіку. Довколишня брехня, фіґлярство, вар’ятство не травмує, а от історія може травмувати дітей! Вистава «Солодка Даруся», яку грають івано-франківські актори, перевертає душу. «Я сьогодні отримав удар у сонячне сплетіння», — сказав після спектаклю актор Григорій Гладій, який живе в Канаді. Іноді сама себе питаю: чому та «Даруся» має такий успіх? Уже 9 років книжка на ринку, її постійно друкують і купують. Там є речі, які стосуються всіх часів. Для багатьох людей колись та й сьогодні вибір між честю та безчестям є питанням вибору між життям та смертю. Кожна людина заслуговує, щоб хтось за неї сказав про те, що вона пережила. І хтось мусить бути дзвонарем того її болю і її радощів. Саме це й роблять письменники.
«НЕМА ПЕРЕСИЧЕННЯ ПРАВДОЮ, КАЯТТЯМ І ПРОЩЕННЯМ» Чимало наших проблем від того, що ми самі собі не хочемо правду сказати. Але це треба зробити! Епіграф мого нового роману такий: «Пробачте, бо я пробачаю. Усім і все. І хочу правди, бо без правди — не годен. Бо нема пересичення правдою, каяттям і прощенням». Немає міри людського болю. Одна краплина невинно пролитої крові — це драма і вселюдська трагедія. Ми дуже мало говоримо про гуманізм і моральні проблеми. Є час сміятися, думати, молитися. Я хочу, щоб саме про це подумала людина після прочитання моїх творів, щоб замислилася, як відстоюємо свою гідність, чи показуємо приклад власним дітям, чи вони хотітимуть піти нашими слідами. Немає значення, яка за стінами погода, яка влада, який час, яка політика й ідеологія, — для людини суддею і мірилом є совість, Бог, виховання. Оце визначає людську поведінку.
«ЛЮДМИЛА ЯНУКОВИЧ НЕ ВИННА, ЩО ЇЇ ЧОЛОВІК ТАКИЙ ПРЕЗИДЕНТ» Три роки виставу за моєю книжкою «Нація» чиновники не пускали в Донецьк. І ось нарешті цьогоріч ми таки поставили її там. Можна було зробити скандал, а вони б запросили Кобзона чи Кіркорова. Я хочу приїхати зі своїм, українським, не ламаючи двері, а гарно відчинивши їх. І вийти звідти так, щоби запросили приїхати знову. Для цього треба велике терпіння. У Донецьку після вистави 17 хвилин глядачі аплодували стоячи. Підійшов один старший сивочолий чоловік і сказав мені: «Я сидел в первом ряду и сначала 15 минут спрашивал себя: что я тут делаю. А потом почувствовал свою сопричастность к нации. Почему я об этом не знал раньше?». У залі була дружина Президента. Вона плакала після вистави, не відпускала нас. Розмовляла гарною українською мовою. Не було жодної охорони. Проста жінка, яка потребує спілкування. Людмила Янукович не винна, що її чоловік такий Президент.
«У ВЕЛИКОГО КЛИЧКА ВЕЛИКЕ Й СЕРЦЕ» Я отримую мішки листів зі зверненнями до мене як до парламентаря про допомогу на лікування. Це тонни болю людського! Не маю власного бізнесу, тож зі своєї депутатської зарплати купую і висилаю ліки. За період свого депутатства 100 тисяч гривень відправила на благодійність. Але перед моїми очима стоїть онкохворий хлопчик із Черкащини, який якось сказав кореспондентам, що якби побачив Кличка, то, може, одужав би. Ми почули про це, і Віталій приїхав до цієї дитинки, дав йому гроші на операцію за кордоном. Уже все було домовлено, квитки куплено, мама з дитиною — в аеропорту, завтра операція, а наша прикордонна служба їх затримала. Ліниві прикордонники недодивилися, що є всі документи. Я була поруч, коли Кличку подзвонили і сказали, що хлопчика не випускають на операцію. А літак уже полетів! Віталій — дуже чуйна людина, великий чоловік, і серце таке ж у нього. І він поїхав з’ясовувати ту ситуацію. Пропустив голосування, хоч розглядалося не смертельне питання. А потім читаю докори, що його не було в сесійній залі. Але якщо покласти на вагу життя дитини і оте вар’ятство у Верховній Раді, то що важливіше?
