ВОЛИНСЬКОГО ПОЕТА РЕКЛАМУЄ НОБЕЛІВСЬКИЙ ЛАУРЕАТ ІЗ КИТАЮ

«Поліський регіон звучить по-особливому магічно для мого вуха. Добре жити подалі від заклопотаної цивілізації, створюючи незалежні світи, побудовані на фантазуванні… У цих віршах знайшов енергію справжньої людяності... Я думаю, що одного дня Україна матиме Нобелівську премію з літератури. Може, навіть швидше, ніж ми можемо це уявити», — так заявив про творчість нашого земляка, уродженця села Ужова Рожищенського району Ігоря Павлюка (на фото) письменник Мо ЯНЬ.
Цими днями пан Ігор завітав до редакції і поділився з нами своїми роздумами і, звісно, поезіями…

Ярослава ТИМОЩУК


Нещодавно у Києві презентували мою збірку поезій «Чоловіче ворожіння», перекладену польською. У цей же день оприлюднили заяву китайського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Мо Яня щодо підтримки мене як поета на світовому рівні. Лист зачитали англійською і українською мовами. Мо Янь познайомився зі мною через поезію, перекладену англійською мовою. Порівнює мене з поетом і перекладачем Шеймасом Гіні, котрий уславився віршами про рідну Ірландію. Зараз ми листуємося, він хоче просувати мою творчість у світі. Каже, що вірші про Полісся запахли йому автентичним магічним духом нашого краю. Мо Янь вважає, що імідж поета з волинської глибинки буде цікавим для світу.
Але коли поет живий, він ще не є ним до кінця — потрібна легенда. Маєш померти, як зернина, а потім воскреснути колоском. Пройде час — і буде видно, чи є з чого створити міф. Легенда складається з віршів, біографії і фотографії. Але передусім — вірші.
Якось уже намагався створити про себе міф. Півроку працював в американському кафе ченцем-барменом, бо потрібно було заробити грошей. Удавали з себе бельгійських монахів із ХVІ століття, які продають 16 сортів пива. Як на мене — це теж була поезія. В Америці все менше віршів як текстів, але поезію роблять з іншого матеріалу, з самого життя — не зі слів. Після цього з’явився цикл віршів «Американський щоденник».
Тричі номінувався на Шевченківську премію, але не отримав. Та нема лиха без добра — став лауреатом народної Шевченківської премії «Залізний Мамай». Усе, що я зробив, — зробив сам. Програєш щось одне, а доля пропонує натомість цінніші подарунки.
Першу книжку — «Острови юності» — видав, навчаючись на другому курсі факультету журналістики. Тоді мені заплатили 1650 радянських карбованців. Це були досить пристойні гроші. За них із майбутньою дружиною поїхали на море. А потім почалася девальвація… Усе інше пропало. Як кажуть китайці, не дай Бог жити в часи перемін.
Писати і кохати — це для мене найголовніше. Хороша література — молодша сестра релігії, а для когось вона її і замінює. Вірші почав складати у казармі, коли навчався у військовому училищі в Ленінграді. Не знаю, чому саме там. Є ірраціональні речі, яких не трактую як людина віруюча. У моєму житті було кілька див, які дають підстави вірити у Всевишнього.

ЗОЛОТО. ОСІНЬ
(поезія Ігоря Павлюка)

Навіщо і кому це золото призначено?
Невже купує ліс засмучену ріку?
Чого за білий цвіт так дорого заплачено
Снігам, що розтають від сонця і від куль.
Як витерпіти синь туману божевільного?
В своїй печалі я нікого не виню.
У небі й на землі я поважаю сильного —
Хто рай свій береже від золота й вогню.
І хоч вона слабка, та є у неї — в осені —
Лиш зламані квітки, а згорблених нема.
Іду, як по свічках, по них ногами босими,
Неначе вже зима.
Неначе я — зима…
О друзі, поможіть мені дожити з мальвами.
Горить осінній клен. Ну й добре, що горить.
Бо що саме горить, то тільки те підпалює…
Вже кленова душа в ногах його лежить.
Веселих на землі багато-пребагато є.
Щасливим на землі, то, мабуть, не рости.
Навіщо і кому із кленом торгуватися?
Візьміть собі за так останній золотий.