У СОЛОГУБІВЦІ ВЕПРИ НЕ БОЯТЬСЯ ЛЮДЕЙ

Якщо для мисливців сезон полювання – чудова нагода відпочити на природі, відвести, як кажуть, душу й отримати добрячу порцію адреналіну, то для працівників державного підприємства «Мисливське господарство «Старовижівське» – це відповідальний екзамен, результати якого свідчать про професійне вміння єгерів, насиченість угідь диким звіром, дотримання природоохоронного законодавства...

Юрій КОВАЛЬ

- Щоб створити сприятливі умови для розмноження диких свиней, два роки тому облаштували вольєр біля Сологубівки, – розповідає директор підприємства Віталій Гайда. – Це хутір серед густого лісу між Смідином та Сьомаками. Тут і раніше фіксували чималу кількість звірини. Ця місцевість найкраще підходила для спорудження вольєра, який зайняв 2,3 гектара й обгороджений металевою сіткою.
Спершу сюди поселили чотири свиноматки та одного сікача. А торік із загорожі вже випустили на волю 11 поросят, яким було по 7 — 8 місяців.
— Період виношування потомства у диких свиней триває 3 місяці і 24 дні, – пояснює єгер Анатолій Хомич. – В однієї свиноматки народжується 4 — 5 поросят. Як правило, вони з’являються на світ у лютому–березні. Коли сувора і багатосніжна зима — то у квітні. Протягом року може бути ще один опорос – приблизно в кінці серпня.
Анатолій Григорович добре вивчив поведінку вепрів. Висипавши за огорожею мішок комбікормів, каже, що через кілька хвилин вони з’являться тут. Дикі тварини настільки звикли до єгера, що майже не бояться його. Натомість чужих відчувають нюхом і близько до себе не підпускають.
І справді, невдовзі чути шурхіт у кущах. Спочатку появився вепр. Він довго стоїть за деревами. За ним обережно виходить свиноматка з малими смугастими поросятами. Згодом поласувати свіжим кормом наважилися понад десять мешканців вольєра. Фотографувати їх досить складно, адже найменший порух – і дорослі тварини піднімають голову. А пацята, стривожено порохкавши, відбігають метрів на тридцять назад у ліс. Там зупиняються. Щоб вони повернулись, нам треба на деякий час знову завмерти.
— Хоча поросята виросли у вольєрі, вони пристосовані до життя на волі, — продовжує Віталій Гайда. — Випустимо їх після закінчення сезону полювання, коли трохи підростуть.
А поки що єгер мисливського господарства Анатолій Хомич постійно стежить, щоб тварини мали достатньо корму. Тому у вольєр підсипає жолуді, суміші зернових, картоплю. Для підгодівлі звірів узимку єгері заготовили близько 20 тонн відходів кукурудзи, пшениці, сої, гороху, що залишались на токах сільгоспвиробників після жнив. Частину збіжжя працівники «Старовижівського» завезли у Сологубівку, а решту розсипали у тих мисливських угіддях, де дичини найбільше. Тож дикі кабани не будуть голодними й на волі. Підгодуватися зможуть ще й на кормових полях, площа яких цього року сягнула майже 8 гектарів. Тут єгері комбінували зернові: тритикале, суміші жита і вівса. Поруч ростуть кукурудза і топінамбур. Їх вепри полюбляють чи не найбільше. Звичайно, трапляється, що заходять і на городи жителів навколишніх сіл. Звичайно, шкода господарів, котрим звірі завдають збитків. Але якщо у лісі багато слідів диких кабанів, значить можна розраховувати, що й мисливський сезон буде вдалим.

На фото: Анатолій Хомич оглядає кормові поля.