ЧЕРЕЗ ДУШУ ЖІНКИ ОСМИСЛИВ ІСТОРІЮ КРАЇНИ

Героїнь нового роману «Соло для Соломії» Володимир Лис (на фото) змальовував зі своїх односельчанок...

Ярослава ТИМОЩУК


— Найкращий жіночий літературний образ, який мені вдалося створити, — це образ Соломії, — каже автор. — Про жінок цікавіше писати, бо вони складніші і багатогранніші, ніж прямолінійні чоловіки.
Зустріч із письменником відбулася у луцькій книгарні видавництва «Клуб сімейного дозвілля» в рамках туру по Західній Україні. Як повідомила директор книжкового магазину Світлана Ващук, ще до початку заходу читачі розкупили всі примірники роману.
Добрі слова на презентації про новий роман і творчість автора сказали письменники Надія Гуменюк (дружина й перша читачка твору), Віктор Вербич, Петро Коробчук, Олександр Клименко, декан Інституту філології і журналістики СНУ імені Лесі Українки Юрій Громик та інші.
— Давно хотів написати історію жінки на фоні ХХ століття, — розповідає Володимир Лис. — На сюжет значною мірою вплинула реальна зустріч. Під час президентських виборів 2010 року побував в одному волинському селі. Голова дільничної комісії порадила нам поспілкуватися з жінкою, яка прожила цікаве життя і багато чого може розповісти. Потім у «Волині» під рубрикою «Невигадані історії» з’явився матеріал про її долю. Згодом пригадав історію ще однієї жінки з нашого села. Об’єднав дві долі в одну, додав свого бачення — і народився сюжет, вписаний в історію села моєї мрії Загоряни.
Герої твору розмовляють колоритним західнополіським діалектом.
— Так говорили в селі завжди, — пояснює автор. — За мовою можна визначити характер персонажів. Уповноважений, який приїжджає будувати колгоспи, послуговується літературною, але в той же час вміло побудованою ідеологічною мовою. Голова колгоспу Федось Без — ніби і свій хлопець, але вживає русизми. Сцена, коли він за чаркою бесідує з портретом Кагановича, взята з життя. Його мова — поєднання західнополіського діалекту з бюрократичними ідеологічними штампами — викликає посмішку. Раніше вважав, що, за французьким письменником і філософом Емілем Чораном, проза має бути «сухою, як скелет». Перші свої книжки так і писав, а потім поступово «змінив віру». Раптом зрозумів, що для мене стала Всесвітом невеличка частинка Західного Полісся. Там живуть дивовижні люди. Навіть в одному кутку нашого села розігруються шекспірівські пристрасті.
У «Соло для Соломії» письменник змалював, окрім історій трьох Соломій, воєнний сільський побут та колгоспне життя, побачене жіночими очима. Та найголовніше, каже, намагався осмислити події, які відбувалися, через душу жінки.
— В образі Соломії бачу своїх односельчанок, які працювали в ланці, — каже Володимир Лис. — Кілька разів у романі звучить пісня: співає головна героїня, її коханий, колгоспні жінки. Життя людини звучить одночасно і як соло, і як спів у велетенському хорі.